2 Глава Липень 2015

      У церкві витав легкий аромат ладану та троянд. Настя тримала на руках свою маленьку похресницю, Ростик поруч тримав запалену свічку, а священник здійснював обряд хрещення. Рідні та близькі з трепетом слухали слова священнослужителя, а на обличчях молодих батьків сяяли щасливі усмішки. Після церковних церемоній усі поїхали у невеличкий ресторан, щоб відсвяткувати щасливу подію.

   На адресу батьків та Софійки линули щирі привітання й побажання і, звичайно, багато подарунків. Бабусі й дідусі не могли натішитись своєю онучечкою й постійно носили її на руках.

•  - Ви мені її чисто розпестите, – сміялась Аня.

До неї підсіла Ліда:

•  - Вона хоч спати тобі дає трішки? – запитала жінка.
•  - Трішки дає та й Влад мені допомагає, – усміхнулась Аня.
•  - Нічого, скоро Софійка підросте й стане легше, – промовила Ліда. – Повір моєму досвіду.
•  - Вірю,  – Аня сумно додала. – Вибач, що не допомагаю тобі з приготуванням до днів народження наших чоловіків.
•  - Перестань, та й що там допомагати? Ресторан замовили, меню обрали, що потрібно - докупили і все, зовсім ніяких проблем.  Ліда обійняла Аню. – А ти і так маєш про кого турбуватися. До того ж, в мене є два іменинники – помічники, тому не хвилюйся,  впораємося.

     На наступному тижні Ростику та Владу виповниться по тридцять п’ять років. Не змінюючи традиції, вирішили святкувати разом. Батьки запропонували забрати внуків до себе й дати молоді трохи відпочити й розважитися. Навіть крихітку Софійку Надя обіцяла припильнувати. Обрали ресторан недалеко від будинку Кульчицьких, щоб Аня у будь-який час могла відлучитися й погодувати донечку. На святкування запросили весь робочий колектив та друзів.

 На завершення святкування христин усі гості заспівали Софійці, її батькам та бабусям і дідусям «Многая літа!»

   Ввечері, поки Софійка спала, Аня вмостился на ліжку й поклала ніжки Владу на коліна.

•  - Дуже втомилася? – запитав він, розминаючи їй пальці ніг.
•  - Так, трішки… - розслаблена масажем, промовила вона.
•  - А на наступних вихідних знову свято, – промовив він. – Добре, що твоя мама погодилась побути з Софійкою, ти трішки розвієшся.
•  - Так… - засинаючи сказала Аня. – Так хочеться спати…
• - Лягай, – він вкрив її й примостився поруч. Після хрещення Софійка мирно спала в своєму ліжечку, даючи можливість відпочити батькам.

****

 Тиждень минув швидко. Зранку Влад заїхав в ресторан, щоб перевірити чи все готово. Після обіду молоді Артимовські поїхали до Анених батьків. Софійка переповита, нагодована тихо спала в колясці, батьки на прощання поцілували донечку й вийшли з кімнати.

 - Йдіть, розважайтесь і не хвилюйтесь, ми з дідусем собі дамо раду з нею, – прошепотіла Надя.

 - Якби що, то телефонуйте, – попросила Аня.

 - Обов’язково, йдіть вже, – усміхнулась на прощання Надія.

     Ростик та Ліда вже були на місці.

 - Як тут гарно! – розглядаючись, промовила Аня. – Мені подобається.

 - Так, затишна місцина, – погодився Влад.

 - Я вибирала, – похвалилась Ліда.

 - Навіть не сумніваюсь, у тебе чудовий смак, – похвалила Аня.

   Почали сходитись гості й вітати іменинників. Для них звучало багато тостів та гарних слів, адже в колективі усі любили й поважали своє начальство, а друзі цінували їх за вірність та чесність. Хлопці з радісними усмішками ходили між столами, розмовляли та веселили гостей, намагалися приділити кожному увагу. Панувала радісна та невимушена атмосфера, усім було весело та цікаво. Аня з Лідою гарно відпочили. Дівчата насміялися й натанцювалися, адже буденна рутина так затягує в свої сірі тенета, що інколи хочеться відпочити й просто радіти життю…

   Владислав та Ростислав, такі разючо різні ззовні, але рідні по духу, не зважаючи на відстань і час, протилежність характерів та бачення буття, пронесли свою дружбу крізь довгі роки. Споріднені родинними зв’язками та спільними справами, вони стали набагато більше ніж друзі, навіть більше ніж брати…