ІІІ Розділ 1 Глава Червень 2015

    Аня прокинулась з самого ранку від тянучої болі внизу живота.

 -  Владе, прокинься, – торкнулась вона плеча чоловіка.

-  Що таке, кохана… - сонно промовив він.

-  Напевно, я буду народжувати.

 -  Що! – сон, як рукою зняло. Влад швидко почав одягатися. – Як, ти? Дуже болить?

- Ні, не дуже.  – скривилась Аня.

- Я телефоную лікарці. – промовив він, набираючи номер.

   Вони приїхали в лікарню близько сьомої години ранку. Лікарка оглянула Аню й сказала, що скоро почнуться пологи. Влад зателефонував обом батькам й повідомив, що вони в лікарні. Чоловік хотів бути присутнім при народженні дитини, тому вони заздалегідь домовилися про партнерські пологи.

    Влад одягнув бахіли, накинув на себе білий халат й попрямував в палату. Перейми все частішали. Піт вкривав розпашіле обличчя, Аня стиснувши зуби терпіла біль.

- Візьми мене за руку, – промовив Влад. – Так буде легше.

 - Так, ще трішки й будемо народжувати, – скзала лікарка, оглянувши Аню. – Давай, помаленьку лягай сюди.

   Влад допоміг Ані розміститися на родильному кріслі. Сильна потуга пронизала усе тіло. Біль нестерпними хвилями накочувався знову та знову. Аня кричала й плакала, залізною хваткою стиснувши руку чоловіка.

     Бачачи страждання дружини, Влад не знав, що робити, як їй допомогти.

 - Ще трішечки, - говорила акушерка, - тужся, вже видно голівку. Давай, тужся! Вдих – видих, вдих – видих!

 - Давай, сонечно, дихай, – ніжно промовив Влад, дихаючи з нею в унісон.

 - О, Боже, коли вже кінець… - стогнала Аня. – Як же болить. А-а-а!

 - Є! – Прокричала акушерка, витягаючи маленький згорточок. – Є дитина!

   Дитину поклали Ані на груди. Батьки з трепетом дивилися на свою донечку. Дівчинка схопила ручками мамин пальчик й тихенько крихтіла.

- Яка ж вона малесенька, – прошепотів Влад. – А ручки зовсім крихітні.

 - Наша донечка, – втомлено промовила Аня й ледь торкнулася маленької маківки.

 - Дякую тобі… - притулився до дружини Влад.

   Аню з донечкою виписали через три дні. Влад приїхав за нею з величезним букетом її улюблених фіолетових ірисів та повітряними кульками. Ростик з Лідою також приїхав до пологового будинку з велетенським рожевим зайцем. Вдома на них чекали батьки.

    Оскільки вже розпочалися літні канікули, то Надія перші тижні залишилася жити в дочки, щоб допомогти з дитиною.

Перше купання - такий хвилюючий для батьків момент. Усі метушаться, пробують воду чи не гаряча, запарюють запашні трави, щоб дитинка була здорова та спокійна. Влад знімав на телефон важливий момент. Надія легенько запеленала малечу й обережно опустила у воду. Дитина з широко розплющеними оченятами спостерігала за усім. 

 - Тримай її за голівку, щоб вода не потрапила у вушка, – сказала вона до Ані.

     Відчувши себе в знайомій стихії, дівчинка почала легенько копати ніжками й рухати рученятами.

 - Їй подобається! – радісно промовив Влад.

 - Звичайно, подобається. Так, манюня? – усміхнулась новоспечена бабуся. – Водичка тепленька, запашна.

     Після купання малечу добре витерли та змастили складочки олійкою. Аня взяла донечку на руки й почала годувати.  

 - Добре, що в тебе є молоко, а то та суміш така дорога та й користі від неї мало, – сказала Надія.

     Аня нагодувала донечку, поцілувала маленький носик й обережно поклала в ліжечко, адже малеча вже солодко спала. До кімнати зайшов Влад.

 - Ходімо, поп’ємо чаю, я якраз свіжий заварив, – стиха звернувся він до жінок.

- Ви вже обрали ім’я дитині? – попиваючи чай, запитала Надія.

 - Яке обере ім’я Аня так і назвемо, – ніжно поглянув на дружину Влад.

    Аня задумалась й промовила:

 - Мені подобається Софія, що скажете?

 - Гарне, мені воно також до вподоби, – усміхнувся чоловік.

 - Софія – означає мудрість, – сказала Надія. – Артимовська Софія Владиславівна, – немов смакуючи слова, промовила жінка. – Ох! Як гарно звучить!