4 Глава Серпень 2014

  Війна… Таке страшне слово, адже завжди супроводжується з словом смерть. Це кров, біль, спустошення, втрата…

    Здавалось би таке банальне слово мир. «Мир у всьому світі» - улюблена фраза дівчат на різних шоу краси, інколи викликала скептичну усмішку. Але тепер, коли війна торкнулася України, кожен сприймає цю фразу зовсім по іншому. Мир – це основне, чого хочуть українці, адже жити в стані війни просто нестерпно… Просто розриває душу навпіл, коли  хоронять молодих хлопців та дівчат, які загинули за тебе, за Батьківщину…Схід України весь у розрусі, там точаться бої, проливається кров, гинуть військовослужбовці та мирні люди… Там війна…

   Новий президент Петро Порошенко приступив до своїх повноважень в дуже нелегкий час. Велика відповідальність лягла на його плечі, велика квота людської довіри подарована йому і лише час покаже, чи виправдає він усі сподівання та виконає свої обіцянки.

     І поки на Сході йдуть бої, поки військові не доють ворогу просунутись далі, на решта території України люди мирно продовжують жити, працювати, любити…

    Оскільки українська армія за роки президенства Януковича повністю розвалена, то левова частка її укомплектування впала на простих людей. В Україні розпочалась масова волонтерська діяльність. Волонтери збирали гоші, харчі, плели маскувальні сітки, купували шоломи, бронежилети та все необхідне для захисників. Багато приватних підприємств та організацій фінансово долучалися до такого волонтерства. З початку Майдану, а потім і війни Влад щомісяця виділяв певну суму для підтримки армії. Його американське начальство підтримало його в цьому. Співробітники, що їздили на Майдан, звільнилися з роботи й добровольцями пішли на фронт, тому Влад та Ростик через знайомих волонтерів передавали їм на передову усе необхідне.

    До початку навчального року залишилось два тижні. Аня завершила всі справи в школі й вийшла на вулицю. Важке, гаряче повітря наповнило легені. «Скоріше б пішов дощ…», - подумала вона, глянувши на захмарене небо, «Аж млосно стало від цієї спеки». 

Вона витягла молільний та зателефонувала Владу. Після першого гудка він відповів:

 - Привіт, кохана.

 - Привіт. Я вже закінчила роботу та йду додому. Ти прийдеш на обід?

 - Так, звичайно.

 - Тоді до зустрічі, цілую.

 - Кохаю тебе, бувай.

      Ніжна усмішка засяяла на її обличчі. Щодня вона не переставала дякувала Богу за те, що поєднав їх з Владом. Він завди ніжний та уважний до неї, допомагає у всьому, дарує подарунки та квіти і не лише на свята, а просто так, щоб зробити їй приємність. Про такого чоловіка можна лише мріяти, а вона одружена з таким й безмежно кохає його.

    Аня по дорозі додому купила свіжих ововів та фруктів й розпочала готувати обід. До приходу Влада залишилось три години, тому вона все встигне. Аня зварила борщ, зробила салат і запекла картоплю з м'ясом в духовці.

 - Я вдома! – вигукнув Влад. – О, просто божественний аромат! 

    Вони обідали на кухні й Влад, хитро глянувши на дружину, промовив:

 - Що плануєш робити на вихідних?

 - Не знаю, а що?

 - Давай поїдемо в Карпати... Скоро в тебе розпочнуться уроки, а ми цього літа так нікуди й не їздили відпочивати. Що скажеш?

 - Чудова ідея, – усміхнулась Аня.

 - Тоді я постараюсь швидше звільнитися і ми б сьогодні виїхали.

 - Добре, я зберу наші речі.

     З обіду розпочалася гроза, яка швидко закінчилась, але принесла з собою таку бажану прохолоду. Вирішили поїхати в Буковель. Влад забронював для них номер в котеджі, а оскільки зараз не сезон, то й вільних місць було багато.

     Приїхали, коли вже почало вечоріти. Чисте повітря наповнювало тіло приємною прохолодою. Після душу вони вмостилися на відкритій терасі й пили запашний карпатський чай.

 - Як добре… - промовила Аня. – Тут так тихо та спокійно…

 - Так, добре, що не має багато людей. Свіже повітря… Я все згадую наші спільні поїздки, коли ми їздили ще з батьками…  Він ніжно поцілував її руку й закоханими очима глянув на дружину. – А ти пам’ятаєш?

 - Звичайно, таке не забувається.  Вона нахилилась до нього й їхні губи поєдналися в поцілунку.

     Вони провели в Карпатах чотири незабутні дні. Їздили на полонину, де смакували справжню карпатську бринзу та мед. Купалися в гіській річці, каталися на канатній дорозі, прогулювались лісом та збирали білі гриби. Насолоджувалися чудовою природою та одне одним.

 Додому поверталися щасливі та відпочилі.

 - Давай заїдемо до моїх стареньких в Золочів? – запрпонував Влад.

 - Гаразд, – усміхнулась Аня. – Ото вже вони зрадіють.

На веранді пили чай з пампушками.

 - Я немов відчувала, що ви приїдете, – радісно мовила бабуся Галя . – От й напекла пампухів.

 - Так це ж мої улюблені з вишнями, – смакуючи, сказав Вад.– Як ви тут, як здоров’я?