3 Глава Весна 2014

Весна не принесла радості й відновлення. Всі  жили в напрузі й постійному хвилюванні, адже ворог близько, він зачаївся й чекає слушного моменту для нападу…

Захід славиться своїми націоналістично – бандерівськими настроями і слово «бандерівець» для нас звучить, як похвала, а не образа. Кожен справжній українець цінує своє коріння, традиції та свободу. Такі прості й невід’ємні на перший погляд речі, але такі далекі й не зрозумілі для проросійського населення, звиклого жити лише нинішнім днем, яке не цікавиться ні своєю історією, ні культурою, яке не знає рідної мови...

Скориставшись ослабленням України та отримавши підтримну проросійсько налаштованого населення, ворог нахабно пробрався на територію Донбасу.

Продзвенів дзвоник, Аня завершила урок й зайшла до вчительської. Там велися гучні розмови.

 - Це що тепер розпочнеться війна? – стурбовано промовила Наталя Вікторівна, вчителька музики.

 - Все можливо, я вже нічому не здивуюся, – відповіла математичка Юлія Іванівна.

 - О Боже, це ж, що буде загальна мобілізація? – сплеснула руками фізичка Валентина Тарасівна.

 - Колеги, не накалюйте ситуацію, – промовила завуч школи. – Давайте, краще будемо робити свою роботу, а як буде, покаже час.

     Аня підійшла до мами й прошепотіла.

 - Як там тато, серце ще болить?

 - Ні, він приймає ліки, – сказала Надя. – Перехвилювався через усю цю ситуацію в державі.

 - Так, тут є за, що хвилюватись… - погодилась дочка.

 - А як ти? – поцікавилась мати. – Коли Влад повернеться з Америки?

 - Не знаю, можливо за тиждень, – сумно промоила Аня.

 - Тобі мабуть самотньо, може в нас поживеш, доки він у відрядженні.

 - Та ні, я ж не маленька, – усміхнулась вона.

 - Для мене ти завжди будеш маленькою донечкою, – ніжно глянула на неї мати.

 Аня йшла додому після уроків. Львів, омитий весняним дощем, милував око чистими вулицями, але на душі було сумно й порожньо. Їй так не хотілось повертатись у пусту домівку, вона так сумує за чоловіком…  Аня відчинила двері квартири й відчула приємний аромат кави.

 - Влад! – викрикнула вона й побігла на кухню. – Ти повернувся!

Чоловік пригорнув її у своїх міцних обіймах.

 - Як же я сумував за тобою, – цілуючи Аню, промовив він. – Як добре вдома.

 - Але ж ти казав, що пробудеш ще тиждень?

 - Я швидше справився та й ситуація в країні непевна, тому поспішав.

 - І як американці ставляться до усього цього?

 - По різному, але їхня влада підтримує нас.

 - Це добре, може якось вплинуть на Росію… - надіялась Аня. 

 - Побачимо…

 - Ой, ти ж голодний напевно! – стрепенулася вона. – Давай будемо обідати.

Влад пристрасно поцілував дружину й прошепотів:

 - О-о-о, я дуже голодний, але в іншому сенсі…

   Від його голосу мурашки пробігли по її тілу і метелики запурхали внизу живота. Влад взяв її на руки й поніс у спальню. Перериваючи палкі поцілунки та ніжні обійми, вони звільнилися від одягу й поринули в світ чуттєвої насолоди та всеохоплюючої пристрасті. Вони неначе розчинилися одне в одному, нічого не мало значення окрім їхніх рук, що пестили й обіймали, тіл, що сплелися в одне ціле, губ, що палко цілували й кохання, яке наповнювало їх до краю… Лише він та вона, лише ніжність, пристрасть, щастя та всеохоплююче кохання…