2 Глава Лютий – березень 2014

       Сніг огортає все навкруги, наче біле полотно… Холод проймає аж до кісток… Сум та біль поглинають все тіло… Безвихідь, страх, розпач витає в повітрі… Смерть забирає навіки…

     Новий рік на Майдані розпочався з смерті. Двадцять другого січня першим загинув від руки снайпера активіст Сергій Нігоян. А вже в кінці лютого розпочався масовий розстріл людей. Беркутівці стріляли в безневинних, беззбройних мітингувальників. Майдан Незалежності потопав у крові своїх героїв.

     Уся Україна, увесь Майдан з сльозами на очах, під сумну пісню «Пливе кача», прощався з загиблими героями, які віддали своє життя за перемогу та гідне життя для майбутніх поколінь.

     Дмитра застрелили, коли він відтягував з-під обстрілу свого пораненого товариша. Звістка про його смерть швидко розлетілася серед усіх знайомих та близьких. Артур відразу зайнявся організацією доставлення тіла друга додому.

      Анна стоїть над могилою й ще не може повітири в те, що сталося. «Його більше не має… Діма мертвий…», сльози котяться по її обличчі. Священник кинув грудку землі й вона з тупим звуком вдарилась об домовину. «Господи, як ти міг таке допустити? За, що? Що ж це коїться?» Анна поглянула на його батьків. Всеохоплюючий біль та журба охопила усе їхнє єство. Їхня надія, їхнє продовження роду, єдиний син назавжди полишив їх. Тепер він став одним з них, героєм Небесної сотні…

    Додому поверталася повністю розбита і спустошена. Несамовито боліла голова від виплаканих сліз.

 - Дякую, що поїхав зі мною, – Анна пригорнулася до чоловіка.

 - Не дякуй, я б нізащо не відпустив тебе одну.   Хоча ми з Дмитром не були друзями, але він був мужнім та сміливим хлопцем.

 - Так, був… - сумно сказала вона. – Мені ще досі не віриться, що його вбили… Та чи його одного... До чого котиться цей світ! Як взагалі таке могло трапитись? Тупо розстріляти беззбройних людей! Це ж посто якісь нацистські методи!

 - Не знаю, мені усе це не вкладається в голові. Якийсь суцільний хаос…

 - Так, а Янукович з своїми посіпаками, як ті щурі, повтікали хто куди. А відповідати за смерті хлопців хто буде? – обурилася Аня.

 - Надіюсь, прийде нова влада й наведе лад в країні, – сказав Влад. – Он вибори президента будуть, то вже оберемо когось нормального. Мене хвилює те, що ми зараз дуже слабкі і Росія може цим скористатися. Щоб не трапилось біди…

- Думаєш, москалі можуть напасти на нас? – злякано глянула на нього Аня.

- Хто ж знає, час покаже…      

****

 - Ну це вже ні в які рамки не влазить! – знервовано сказав Ростик. – Забрали Крим! Якісь «зелені чоловічки» прйшли зі зброєю і просто присвоїли шмат України! А Європа, як завжди «глибоко стурбована»!

 - Ростику, заспокойся, – промовила Ліда.

 - Не можу я заспокоїтись! Як таке допустили, щоб Росія забрала собі Крим! На що та влада дивиться? Та ті хлопці з Майдану, які віддали своє життя,  напевно в гробах перевертаються!

 - Ростику, не нервуйся. Мені також це болить, але ж зараз ми нічого вдіяти не можемо, - Влад поклав руку на плече друга.

 - То що, чекати поки вони ще й пів України відхватять?! – вигукнув Ростик.

 - Ні звичайно, не гарячкуй. Скоро вибори, може щось зміниться, – сказала Ліда.

 - Я вже не вірю нікому. Одні злодії! – похитав головою Ростик. – Хлопців шкода...