V Розділ 1 Глава Осінь 2012

     Дівчина сиділа на підвіконні й дивилася на нічне місто, огорнуте місячним сяйвом. Усі домочадці вже давно спали, а вона не могла зімкнути очей… Тисячі думок вирували в її голові… Завтра Анна одружується. Завтра почнеться відлік її нового життя в статусі дружини. Завтра усе змінеться…

     Легеньке тремтіння охопило її тіло, адже одруження – це важливий крок у доросле життя. Це величезна відповідальність не лише за себе, але й за чоловіка та майбутніх дітей. Це невтомна праця, необхідна для формування та побудови міцної та щасливої сім’ї. Адже в сім’ї все тримається й залежить від жінки, як то кажуть: «щаслива жінка, щаслива сім’я». Саме жінка створює затишок, плекає та оберігає сімейне вогнище. Шлюбні обітниці – це ж не прості слова, сказані в церкві й скріплені священником перед Богом та людьми, а обіцянки, що даються на все життя і які не можна порушувати.

     Аня усміхнулась, адже знала, що разом з Владом вони зможуть подолати будь-які проблеми та негаразди, які можуть трапитися в житті. Їхнє кохання та підтримка одне одного завжди допоможе знайти правильний шлях.

     Вона поглянула на свою весільну сукню, що висіла на вішаку й чекала завтрашньої події. Ніби недавно вона її купувала, а вже стільки часу проминуло й сталося різних подій.

 Повернулися Аритимовські з Америки. Після закінчення контракту, вони вирішили працювати й лікувати людей на Батьківщині, крім того Олена дуже переживала за своїх стареньких батьків. Оскільки син з дружиною житиме в Україні, тому питання, щоб залишитися за кордоном, в Артимовських не виникало.

     Аня перейшла на п’ятий курс й перевелася на заочну форму навчання. Не буде вона й надалі, як студентка жити в Тернополі, а чоловік у Львові. Оскільки тепер в неї було багато вільного часу, то Аня хотіла знайти собі роботу по спеціальності. Звичайно, Влад добре заробляв, але вона хотіла самоствердитися, адже не марно ж вона провчилася чотири роки на «відмінно» й тягне на червоний диплом.

     В питанні працевлаштування допомогла мама. У їхній школі якраз відкрилась посада вчителя початкових класів й Аня з великою радістю та натхненням приступила до нових обов’язків. Вона знала, що буде важко суміщати навчання та підготовку до весілля, але з підтримкою Влада та рідних їй усе вдасться.

     Її перший набір першачків. Двадцять маленьких та відкритих діток, сповнених ніжністю та дитячою відданістю дивилися на неї своїми цікавими оченятами. Як пташка пурхає біля своїх пташенят, так і Аня біля своїх школяриків. Зі своїми дітками вона познайомилась ще в кінці червня на підготовчих заняттях.

    Першого вересня у вишитій сукні Анна йшла попереду своїх першокласників, які парами прямували за своєю вчителькою. Дівчатка у вишитих блузках, яскравих спідничках з віночками на голові, а хлопці у вишитих сорочках й брюках, несли букети квітів для своєї Анни Юріївни.

     Цей перший дзвоник запам’ятався Ані радісними та щасливими митями, адже на ньому були присутні усі її рідні. Ростик з сім’єю, адже Зорянка ходила також в цю школу, її батьки, які з гордістю дивились на неї і звичайно, Влад, її кохання та підтримка.

     Щоб добре підготуватись до знаменної дати, Аня взяла відпустку на два тижні: тиждень до і тиждень після весілля.  Їй дуже не хотілось залишати своїх маляток на заміну, але робити було нічого, адже весілля раз в житті, якщо пощастить так, як їй.

     Ці місяці були такими насиченими різними подіями та емоціями, що Анні здалося, що вона прожила ще одне життя. «Завтра все встане на свої місця», - подумала вона й глянула на годинник, що висів на стіні: «Третя ночі, час спати, – дівчина зіскочила з підвіконня й лягла у холодне ліжко, – З завтрашнього дня я вже ніколи не буду засинати одна…». Аня усміхнулась своїм думкам й солодко заснула.

 Все розпочалося з шостої години ранку. Аня прокинулася від нав’язливого сигналу будильника, швидко прийняла душ й насилу поснідала. О сьомі годині до неї прийшли перукар та візажист. Дівчата були Настині знайомі, які погодились працювати вдома. Вони три години чаклували над зачіскою, макіяжем та манікюром і результат перевершив усі сподівання. За допомогою дружок та мами Аня одяглася, щоб потім у всій красі з’явитися перед своїм коханим.

 - Яка ж, ти красуня, – зі сльозами на очах промовила Надія. – Моя донечка – наречена… Навіть не віриться…

 - Тільки не думай плакати, а то і я розплачусь, – сказала Аня.

 - Ні, ні, тобі не можна, – усміхнулась жінка. – І я не буду.

     Аня покрутилась перед дзеркалом. Білосніжне мереживо огортало пружні груди та тонку талію, переходячи в ніжні шифонові хвилі, що спадали до землі. Тендітна фата, наче мережана павутинка, прикривала зачіску, прикрашену діадемою. Волосся було підібране вгору й вільними кучерями струменіло по плечах.

    Після викупу, РАЦСу, шлюбу і фотосесії, усі поїхали в ресторан. Зал у пастельних тонах, прикрашений живими квітами, виглядав врочисто та аристократично. Ідеально сервірований стіл, смачні страви та вишукані делікатеси, дорога випивка, фуршетний стіл з різноманітними смаколиками та вишколений персонал створювали приємне враження.

   Залунала ніжна мелодія і молодята вийшли на середину залу. Перший танець - ніжний, чаруючий, сповнений емоціями та коханням, нікого не залишив байдужим. Гості захоплено плескали в долоні, а батьки витирали сльози радості.