3 Глава Лютий 2012

Лапатий сніг падав на нічне місто. Вечірні ліхтарі освітлювали вузенькі вулички, вимощені бруківкою. Він обіймав її за плечі, а вона дивилась в нічне небо й розглядала сніжинки, що падали на долоню.

 - Знаєш, це так дивно та водночас чудово…, - промовила Аня.

 - Ти про що? – запитав Влад.

 - Про нас… - усміхнулась вона й глянула на нього. – Ми ж з тобою знайомі з дитинства. Ти ніколи не звертав на мене уваги, а я завжди ставилась до тебе, як до брата. Хоча… Ти мені завжди подобався, я просто раніше не розуміла цього…

     Влад дужче притиснув її до себе й ніжно поцілував.

 - Так, ти права. Для мене ти завжди була маленькою дівчинкою з рудими косичками, але коли я побачив тебе двадцятирічною, то зрозумів, що ти доросла, приваблива жінка. Жінка, яку я кохаю до нестями…

 - І я тебе кохаю, – обійняла його Аня. – Як же не хочеться їхати завтра в Тернопіль…

 - Я вже сумую за тобю

 - І я…

   Аня їхала в електричці й згадувала минулий місяць. Після приїзду з Парижу, закохані відразу повідомили рідним про свій намір одружитися. Ростик був шокований таким швидким поворотом подій, а батьки сприйняли цю новину з великою радістю. Вечорами по скапу обидві мами годинами обговорювали всі деталі майбутнього весілля, яке вирішили влаштувати у вересні, адже саме тоді закінчується контракт Артимовських. Олена та Роман вирішили повернутися жити й працювати в Україну.

     Дівчина пригадала хрестини своєї похресниці. Настя народила свою донечку четвертого січня. Дівчинку охрестили Юлією, адже вона сама собі принесла ім’я. На хрестини Аня прийшла разом з Владом. Вона намагалася щотижня навідуватися до подруги й допомагати доглядати за малечею. Коли Настя дізналася про майбутнє весілля, то склала для Ані детальний план, де враховувалось все, від вибору фасону рукавичок для нареченої й до оформлення залу й вибору меню. Аня лише дивувалася, коли це подруга встигла все це скласти, маючи на руках грудну дитину. Та вона не хвилювалась, оскільки до знаменної дати залишалось більше, ніж півроку.

     Аня вийшла на перон, сіла в маршрутку й поїхала в напрямку гуртожитку. В кімнаті Мар’яна сумлінно готувалась до якогось семінару.

 - Привіт! –привіталась Аня. – Вчишся?

 - Привіт, так, з української мови завтра семінар.

 - Давай вип’ємо чаю, я якраз рогаликів привезла.

 - То ті, що твоя мама пече, з вишнями? – радісно мовила сусідка.

 - Ті самі.

      Дівчата пили запашний чай з рогаликами.

 - Як там підготовка до весілля?

 - Просувається помалу. Ми вже замовили ресторан і склали приблизне меню. Фото та відеозйомку також замовили.

 - О, то ви вже багато зробили, – здивувалася Мар’яна. – А як з сукнею? Де будеш купувати?

 - Ще не знаю… Тут подивлюсь і у Львові теж. – сказала Аня й серйозно глянула на подругу. – Мар’яно, офіційно прошу тебе стати моєю дружкою.

 - Ой, дякую, - розгубилась вона. – Звичайно.

  - От і добре, допоможеш мені вибрати сукню?

 - Авжеж! А Настя піде з нами?

 - Можливо, але я точно ще не знаю. Вона ж молода мама.

 - Так, - погодилась Мар’яна й запитала, - А коли ми підемо?

 - А ось з наступного тижня й підемо.

     Аня вирішила заздалегіть придбати весільний наряд, оскільки топім почнуться державні екзамени, сесія і в неї не буде часу бігати по весільних салонах. Настя, як почула про похід за весільним вбранням, також зголосилася піти з подругою. Аня домовилась з дівчатами, що вони в суботу розпочнуть цей весільний марафон. Анна не могла повірити, що їй так важко буде з вибором. Всі переміряні сукні були гарними, але все це було не те.

 - От бачиш, - казала Настя, - а пам’ятаєш, як ти мені дивувалася? Важко вибрати, правда?

 - Дуже важко… - сумно промовила Аня. – Я вже сама на себе злюся, що нічого мені не подобається.

 - Ну, сукня – це дуже важлива деталь весілля й одягається раз в житті, тому вибрати потрібно таку, яка дійсно сподобається, - сказала Мар’яна.

 - А Мар’яна права, так що не вішай носа. Та й ти ще у Львові все добре роздивися.

 - Гаразд, подивлюся, – погодилась Аня. – А на сьогодні досить, давайте краще ходімо десь кави поп’ємо, бо я вже замерзла.

 - Підтримую, – сказала Мар’яна.

 - Я теж, але не довго, бо мене чекає донечка, – підхопила Настя. – І пити я буду чай.

   Веселою компанією вони пішли в кафе. Дівчата ще трохи поговорили про весілля і навчання й розійшлися.