4 Глава Серпень 2011

Олена та Роман прилетіли в Україну на початку серпня. Влад машиною поїхав за батьками до Києва. Надія та Аня склали йому компанію.

         Зустріч двох подруг була дуже зворушливою, адже минуло дев’ять років від їх розставання. Час залишив на обох свої сліди, проте живий вогник дружби залишився горіти в їхніх серцях.

         Олена дуже здивувалася, коли до них наблизилася Аня. Маленька дівчинка стала дорослою, красивою та самодостатньою дівчиною. Вони з Романом ніяк не могли зрозуміти наміру Влада повернутися жити в Україну, але тепер пазли склалися. Олена відразу зрозуміла, що тут справа в коханні. Материнська інтуїція не підвела, вона лише прослідкувала за поглядами, які кидає син на Аню й усе зрозуміла. Її Влад закохався. Радість зустрічі стала ще більшою, оскільки жінка підтримувала вибір сина на всі сто відсотків. Та Олена й виду не подала тому, що побачила, бо вважала, що на все свій час.

         Дорогою додому подруги розмовляли про все на світі, й ніби не було тих довгих років розлуки. З приводу приїзду Артимовських Надя приготувала святкову вечерю на яку, окрім всіх рідних, покликали і Марчаків.

 - Мені дуже приємно, що за стільки років ми нарешті усі зібралися за одним столом, – промовив Юра, піднявши келих. – Надіюсь, що в майбутньому, ми будемо частіше зустрічатися, не звертаючи увагу ні на кілометри, ні на кордони. За довгождану зустріч!

 - А ви плануєте жити в Америці, чи все ж таки повернутись на Україну? – запитав Василь, коли всі випили.

 - Поки що поживемо в Америці, бо ми підписали другий контракт на п’ять років, який закінчиться у 2012 році, – промовив Роман, – а там видно буде.

     На другий день з самого ранку Артимовські поїхали до Золочева провідати батьків. Влад залишився у Львові, оскільки мав ще деякі справи на роботі. Ростик погодився на його пропозицію і тепер вони працювали разом. Влад був дуже задоволений з цього приводу, оскільки мав надійного заступника, якому повністю довіряв.

     Швидко впоравшись з робочими питаннями та зробивши декілька дзвінків, Влад вирішив скористатися нагодою й продовжити їхню з Анею традицію ранішнього кавування на його кухні.

 - Алло… - сонно промовила вона.

 - Привіт, ти ще спиш?

 - Ні, але з ліжка ще не вставала.

 - О, то ти в нас сонько? – усміхнувся він.

 - Останнім часом так.

 - Що плануєш робити сьогодні? – запитав він.

 - Ще не знаю… - позіхнула вона. – Спершу, прокинусь до кінця.

 - О, от приходь до мене. Кращого рецепту для бадьорості, ніж  кава, ще ніхто не придумав, а я якраз буду заварювати свіженьку. 

 - Окей, за двадцять хвилин буду в тебе.

     Поки Влад готував каву, Аня швидко зістрибнула з ліжка й побігла до ванної кімнати. Вона прийняла душ, розчесала своє руде волосся, одягла джинсові шорти та зелену майку й вибігла в коридор взувати балетки.

 - Ти куди зібралась? – запитала мама, яка саме вийшла з кухні.

 - До Влада.

 - А-а-а, гаразд. Візьми ключі, бо ми їдемо в супермаркет.

 - Ага, –скзала Аня, взяла мобільний, запихнула ключі в кишеню шортів та вийшла з квартири.

     Надя через вікно помітила, як дочка прожогом пересікла майданчик й забігла в сусідній будинок.

 - Щось наша Аня зачастила до Влада, – промовила вона до чоловіка.

 - А, що тут дивного, вони ж з дитинства дружать. У Ростика своя сім’я, от вона й бігіє до Влада по сусідству. Вони ж майже, як рідні, – сказав Юра.

 - Так, то воно є, але ти правильно сказав «майже», як рідні, – роздумувала вона. – Може в них роман?

- Не вигадуй, Надю, – промовив чоловік та подумавши, додав: – Зрештою, поживемо, мобачимо.

     Влад з нетерпінням чекав на Аню на порозі квартири.

 - Привіт! – привіталась вона і як, зазвичай, поцілувала його у щоку.

- Як там кава, ще не охолола?

 - Ні, ходімо, – він взяв її за руку й повів на кухню.

 - Твої батьки поїхали до Золочева? – запитала Аня, вмощуючись на своє улюблене місце біля вікна.

 - Так.

 - А ти чому не поїхав з ними?

 - А хто ж тоді б тобі приготував каву? – хитро усміхнувся він.

 -І то правда, – сказала вона й зробила ковток запашного напою.

     Коли випили каву,  Влад забрав зі столу чашки, щоб помити  їх і саме в цей час задзвонив Анин телефон.

 - Алло? – промовила дівчина. – Слухаю? О, Діма, привіт!

Почувши це ім’я, Влад вмить похолов та насторожився. На кухні була ідеальна тишиа, тому він чув їхню розмову й не пропускав ні слова.

 - Привіт, як в тебе справи? – запитав Діма.

 - Добре, ти по справі, чи просто так телефонуєш? – вона винувато глянула на Влада, – бо я, якщо чесно, трохи зайнята.