3 Глава Липень 2011

Аня розплющила очі та сонно потягнулась, її погляд зупинився на годиннику.

 - Нічого собі! Ото я соня! Вже дванадцята!

Дівчина ніколи так довго не спала, навіть після весілля Насті вона прокинулась швидше. Аня швидко помила голову і прийняла душ, одягла джинси та майку й розчесала вологе волосся. «Ось вип’ю кави, якраз волосся підсохне і можна їхати додому,» - подумала вона, заварюючи на кухні каву.

Аня повернулась до кімнати, поставила турку на стіл, щоб кава настоялась, склала вчорашню сукню і поклала в пакет. У двері хтось постукав. «Цікаво, хто це?» - подумала вона, відчиняючи двері.

 - Влад! – Аня не вірила власним очам. Вона кинулась йому на шию.

-  Привіт, Рижинко…, - прошепотів він, вдихаючи фруктовий аромат волосся й міцно притис її до себе. – Як же я скучив за тобою…

 - Я теж… - притулившись до його грудей, промовила вона. – Але я не розумію, як ти тут опинився?

 - Зараз я все тобі розповім, – усміхнувся він.

     Вони пили каву, їли зефір, який Влад завчасно купив та розмовляли. Він прилетів з Америки в Україну, щоб очолити їхню Львівську фірму і тепер буде жити у Львові, як колись. Також поділився планами на рахунок Ростика, що хоче його зробити своїм заступником, якщо він погодиться, а також повідомив про скорий приїзд батьків.

 - Це ж чудово! От мама зрадіє! Вона ж так давно хотіла побачитися з тіткою Оленою, – раділа Аня.

 - Мама вже також дні рахує до приїзду, – усміхнувся Влад.

     У них ще було достатньо часу до електрички, тому вирішили прогулятися Тернополем. Речі залишили на вокзалі в камері зберігання й пішли в центр. Аня розповіла про весілля Артура, показувала Владу свої улюблені місця, розпитувала про специфіку його теперішньої роботи. Потім вони зайшли в кафе й замовили морозиво, яке Аня просто обожнювала.

 - Я одного не можу зрозуміти… - промовила вона. – Чому ти залишив роботу в Америці й повернувся сюди? Тобі ж там так подобалось.

 - Ну… На це була певна причина, – пильно глянувши, на неї сказав Влад.

 - Яка?

 - Колись розповім…

 - Ну, добре…, - розчаровано сказала вона, адже їй було дуже цікаво дізнатися, що змусило його залишити Америку та Аня не стала допитувалась.

 - Ледь не забув! – схопився Влад й поліз до свого рюкзака. – Я ж тобі привіз поданунок, тримай.

 - Дякую…, - здивувалась вона. – Але не потрібно було…

 - Бери, а то ображусь, – награно насупився він.

 - Владе, він же золотий! – розгубилась дівчина, витягнувши браслет. – Це дуже дорогий подарунок, я не можу…

 - Нічого не хочу чути, – перебив її Влад й ніжно сказав. – Мені буде дуже приємно, якщо ти будеш його носити.

 - Дякую… Він дуже гарний…

     Вона поцілувала його в щоку. Влад ледь стримався, щоб не поцілувати її в губи, по-дорослому, з усією пристрастю, обійняти й міцно притиснути до себе. «Це просто нестерпно бути біля неї й не торкатися її, не цілувати…», - думав Влад та його думки перервав молодий хлопець, який підійшов до них.

 - Привіт, Аню, – сказав незнайомець.

 - О! Привіт. – усміхнулась вона. – Ти не поїхав у Харків?

 - Їду сьогодні увечері, – промовив він й оцінюючи глянув на Влада.

Аня прослідкувала за його поглядом й сказала:

 - Знайомтесь – це Діма, ми вчора познайомились на весіллі, – пояснила вона Владу. – А – це Влад, мій друг.

     Хлопці міцно потисли руки й окинули одне одного жорстким й прискіпливим поглядом.

 - Ти кудись поспішаєш, чи може складеш нам компанію? – запропонувала Аня й глянула на Влада. – Ти ж не заперечуєш?

     Сотні думок вихором крутилися в його голові:  «Що вона робить? Нащо його кличе за наш столик? А може він їй подобається? Може між ними вже щось було? Ні, Аня не така… Та все ж він так на неї дивиться, просто роздягає очима.  Так би й врізав йому зараз по фізіономії… Так, треба заспокоїтись, я ж не дикар якийсь.»

 - Ні, не заперечую, – солодко промовив Влад й глянув на Дмитра спопеляючим поглядом.

 - З радістю посиджу з вами, – погодився хлопець і також з сарказмом глянув на Влада.

 - І давно ви дружите? – запитав Діма, виділяючи останнє слово.

 - О-о-о, дуже давно, Влад найкращий друг мого брата, – весело говорила Аня, не помічаючи неприязні між хлопцями. – Влад прилетів сьогодні з Америки й чисто випадково приїхав до Тернополя. Уявляєш, так несподівано!

 - Та-а-ак, чудова випадковість, – хитро усміхнувся Влад.

     Хлопці незлюбили одне одного, адже Аня подобалась обом, тому відразу стали конкурентами. Поки вони сиділи в кафе, кожен намагався завоювати прихильність Ані, розвеселити чи захопити цікавою історією. Влад не надто турбувався з цього пиводу, адже Дмитро поїде до свого Харкова й перевага залишиться на його боці. Та навіть цей короткий час, який Діма проводив з нею,  викликав у нього ревність. Влад глянув на дорогий наручний годинник й промовив: