2 Глава Липень 2011

     Ростик чекав Аню в кухні й розмовляв з мамою.

 - І як тобі та робота, синку? – запитала Надія. – Дуже важко?

 - Ні, мамо, я вже звик. Це спочатку було важко, все незнайоме, нові люди, а тепер все добре. Влад зібрав гарний колектив, всі працьовиті та дружні.

 - А коли він прилетить з тої Америки?

 - Не знаю ще. Він точно ще сам не знає. Можливо, в кінці літа.

 - Цікаво, коли Олена з Романом навідаються в Україну? – сумно мовила жінка. – Вже стільки років їх не бачила…

 - Не знаю мамо, але як буду говорити з Владом, то обов’язково про них розпитаю. Та ти й сама можеш поговорити з хрещеною будь-коли по скапу, – усміхнувся син.

 - Так, але це не те...

     До кухні увійшла Аня.

 - Я вже готова, можемо їхати на вокзал.

Аня стояла перед ними у своїй новій темно-синій сукні. Вона була трохи пишною, вище колін, з короткими рукавами, квадратним вирізом та чорним ремінцем, що стягував тонку талію. В руках маленька чорна сумочка, а взута у чорні туфельки на невеличкій шпильці. Волосся Аня заколола назад заколкою у вигляді метелика з синіми крильцями, а легкий макіяж довершував її милий образ.

 - Ну, сестричко, ти справжня красуня, - захоплено промовив брат.

 - Наше сонечко, – обійняла її мама. – Як заїдеш до Тернополя, то обов’язково передзвони.

 - Добре, мамо, – поцілувала маму Аня.

     Аня домовилась з Настею та Артемом, що вони зустрінуться в центрі й разом підуть на весілля. Церемонія вінчання має відбуватися в центральній катедрі, шлюб в РАЦСі неподалік, а бенкет в ресторані «Хутір».

     Аня вийшла з  електрички й попрямувала до Оперного театру, бо саме там на неї чекали друзі.

 - Привіт! – підбігла Настя. – Чудово виглядаєш!

 - Привіт, дякую. Ти також красуня, – цьомкнула її в щічку Аня. – Як себе почуваєш?

 - Все просто клас! – розсміялась Настя.

     Подруга одягла легку рожеву сукню із завищеною талією. Її животик ще не було помітно, але Настя вирішила не стягувати себе приталеним одягом. Взута у зручні лодочки на тонкетці.

 - Вітаю майбутнього татка, – обійняла Артема Аня.

 - Дякую, майбутня кумцю, – усміхнувся він. – Ходімо?

 - Авжеж.

      Веселою трійцею вони попрямували через площу до катедри.

 - Ви вже познайомились з нареченою? – по дорозі запитала Аня.

 - Так. – відповіла Настя. – Вони приїхали з Артуром тиждень тому й заходили до нас у гості. Наталя дуже добра й мила дівчина.

- Це добре, я рада за них, – усміхнулась Аня.

     Коли вони зайшли на подвір’я церкви,  якраз приїхав весільний кортеж. З машини вийшов Артур у темно-синьому костюмі й подав руку своїй коханій. На ній біла сукня, а чорне волосся зібране у високу зачіску, біла довга фата, ніжний макіяж підкреслював світло-карі очі та виразні губи.

     Помітивши друзів, Артур помахав їм рукою. Поки гості збиралися, вони підійшли до наречених.

 - Привіт, вітаємо! – подав руку й обійняв друга Артем.

   Настя та Аня також обійняли нареченого.

 - Дякую, радий, що ви прийшли, – Артур закохано глянув на свою майбутню дружину й промовив. – Наталочко, знайомся – це моя подруга Аня.

     Після привітань та знайомств усі зайшли в храм. Молодята обмінялися церковними обітницями й клятвами, зареєстрували шлюб, зробили чудову  фотосесію біля озера, а потім поїхали з гостями на святковий банкет.

     В ресторані гостей розмістили компаніями за круглі столи. Аня сиділа за столом з Настею, Артемом та Дмитром, другом й співробітником Артура, який приїхав з Харкова.       

         Святкування розпочалося, лунало багато тостів та побажань, неодноразово кричали «Гірко» молодим та дружбам. Після застілля розпочалися танці з першого вальсу молодят. Гості спостерігали за ніжними танцювальними па закоханих, а потім й самі почали танцювати.

         Аня не мала перебою від кавалерів, її постійно хтось запрошував до танцю. Натанцювавшись, дівчина вийшла на вулицю. Вечірня прохолода ніжно огортала розпашіле тіло. Територія відпочинкового комплексу, де розташований ресторан, була величезною. Аня спустилася алейкою й сіла у затишній альтанці, щоб трохи відпочити й подумати про своє майбутнє.

 - Шампанського? – до неї підійшов Діма з двома келихами.

 - Дякую. Вона взяла келих.

 - Сумуєш?

 - Ні, просто вирішила подихати свіжим повітрям.

 - Не заперечуєш, якщо я складу тобі компанію? – запитав хлопець.

 -  Ні, сідай.  

    Дмитро сів навпроти неї й торкнувся своїм келихом її келиха.

 - За чудовий вечір, – промовив він.

    Аня зробила ковток, холодне шампанське приємно освіжало.