ІІІ Розділ 1 Глава Червень 2011

Червень лише розпочався, тому сонце не дуже припікало. Легенькі білі хмаринки, як шматочки вати, де-не-не виднілися на фоні синьо-голубого неба.      Аня поверталася в гуртожиток після здачі останнього екзамена. «Нарешті канікули! – подумла вона. - Завтра їду додому, прощавай Тернопіль аж до осені».

     Дівчина зайшла у свою кімнату, заварила улюблену каву, влила до горнятка трішки молока й витягнула з сумки зефір. Вона насолоджувалася кавуванням та пригадувала їхні посиденьки з Владом. Він полетів до Америки ще в лютому, тому, що виникли якісь проблеми в головному офісі. Аня дуже за ним сумувала, особливо, коли приїздила додому на вихідні. Їй не вистарчало їхніх розмов, прогулянок, посиденьок на затишній кухні… Їй не вистарчало його присутності. Звичайно, Влад часто телефонував, вони розмовляли по скайпу, але все це не замінить живого спілкування. Аня з нетерпінням чекала на його повернення, хоча й не знала, коли це станеться.

     Ростик тепер працює на фірмі Влада й тимчасово виконує обов’язки директора. Спершу він не хотів погоджуватися, адже це велика відповідальність, нова для нього робота та й брат ніколи не керував такою великою фірмою. Влад запевнив Ростика, що це тимчасово і тільки йому він може довірити керівництво фірмою,  зрештою, він погодився. Зарплатня також вражала своїми нулями, тому всі залишились задоволеними.

     Мобільний дзвінок повернув Аню до реальності. Вона глянула на дисплей та усміхнулась.

 - Привіт, Артуре!

 - Привіт, як справи, сесія?

 - Все добре, сьогодні здала останній екзамен.

 - Чудово!

 - А, ти, як? – запитала Аня. – Як робота?

 - В мене все гаразд. В школі розпочалися канікули, але вчителі ще два тижні працюють. Та це вже така собі робота, уроків немає. – Артур зробив паузу й промовив:  - Взагалі то я зателефонував не просто так… Тут така справа… Одним словом – я одружуюсь.

 - О! Нічого собі! Вітаю! – здивувалася Аня. – Ти мені навіть не говорив, що з кимось зустрічаєшся…

 - Так, знаю… - розгубився він. – Просто ми з Наталею, ну моєю нареченою, не так довго й зустрічалися…

 - О! Ну, ти і швидкий!   Сказати, що Аня була здивована – це нічого не сказати. Вона була шокована, адже Артур був завжди розважливим та спокійним, а тут одружується та так швидко.

 - Знаю, – усміхнувся друг. – Ти, напевно, думаєш, що це дуже швидко, але розумієш… Не знаю, як пояснити… Наталя саме та… Та сама моя половинка. Як лише її побачив, то відразу зрозумів, що вона моя…

 - Артуре, я дуже-дуже рада за тебе. Ти, як ніхто, заслуговуєш на щастя, – сказала Аня. – То де ви познайомились?

 - На роботі. Вона також вчитель. Вчить англійську мову, – розповідав він. – Прийшла до нас після інституту і я закохався. Спершу вона наче не помічала мене, але після Новорічного корпоративну, відповіла взаємністю.

 - Це просто неймовірно! – усміхнулась Аня.

 - Тому, я офіційно запрошую тебе на наше весілля, яке відбудеться в Тернополі чотирнадцятого липня. Приїдеш?

 - Звичайно, приїду.

 - До речі, Артем та Настя вже вкурсі й також запрошені.

 - Це добре.

 - Чудово, тоді до зустрічі.

 - Бувай! – попрощалася Аня й відразу зателефонувала до подруги.

 - Насть, привіт.

 - Привіт, що Артур дзвонив? – константувала вона.

 - Так, як ти здогадалась?

 - Інтуїція, – авторитетно промовила Настя. – Ти ще в Тернополі?

 - Так.

 - Ну, то приходь, обговоремо усі деталі.

 - Ага, вже йду.

     Настя заварила трав’яний чай та порізала торт, що принесла Аня. Подруги сиділи на кухні й теревенили.

 - Здивована?

 - Не то слово, – сказала Аня, попиваючи чай. – Ти знала?

 - Ні, виявляється Артур навіть Артему нічого не розповів. Ото вже конспіратор.

 - Так, і не кажи… Все так швидко.

 - Гловне, щоб щасливо жили, – промовила Настя.

 - Це точно.

 - А в мене також є для тебе сюрприз, – таємниче глянула Настя. – Я - вагітна.

 - Клас! Вітаю! – Аня міцно обійняла подругу. – Це чудова новина! І як ти себе почуваєш?

 - Та, начебто, все добре, але інколи нудить зранку, та це дрібниці, – щаслио усміхнулась вона.

 - А на якому ти місяці?

 - На другому. – погладила живіт Настя.