2 Глава Грудень 2010

      Новий рік вирішили зустрічати на дачі Василя Марчака. Сосновий ліс, чисте повітря і двоповерховий дерев’яний зруб на фоні всієї цієї краси. Хіба може бути щось краще?

       В каміні потріскують дрова; святково вбоана жива ялинка стоїть біля вікна; по всьому будинку витає хвойний аромат, змішаний з різними пряностями…

      Будинок досить просторий: на першому поверсі велика вітальня, кухня та санвузол, на другому розміщені чотири спальні по дві кімнати вздовж широкого коридору.

      Старші Кульчицькі з  Анею мали приїхати своєю машиною, а Ростик з сімєю та Владом своєю. Катя з чоловіком вже чекали гостей: стіл сервірований, а велика курка запікається в духовці.

      Першими приїхали молодші Кульчицькі з Владом.

 - Вітаю! Проходьте, проходьте, – відчинив двері Василь.

Ростик та Влад внесли до будинку великі пакети з продуктами. Ліда на руках тримала дев’ятимісячного Андрійка, а Зорянка – дитячу сумку. Поки ще всі не зібрались, Ліда допомагала мамі на кухні, а хлопці та Зорянка бавили малого.

 - Як у тебе справи, доню? – запитала Катя.

 - Все добре, мамо, – усміхнулася вона.  – В мене двоє діток, коханий чоловік – я щаслива жінка. А ти як ?

 - Добре, мені пощастило зустріти такого чоловіка, як Василь.

 - Це йому з тобою пощастило, – обійняла маму дочка й глянула через вікно. – О, здається Ростикові батьки приїхали…

Їм на зустріч вийшов Влад. Він з нетерпінням чекав на Аню, тому, почувши, що до будинку під’їхало авто, вийшов на зустріч.

 - Добрий день! – з усіма привітався. – Потрібна моя допомога?

 - Авжеж, тримай, – передав Юра йому великий пакет.

    До нього підійшла Аня.

 - Привіт! – усміхнулась вона. – Як настрій? Як тобі тут?

 - Настрій чудовий, а тут дуже гарно!

 - Мені теж подобається, ми часто тут буваємо.

Поки жінки закінчували готувати святкову вечею, чоловіки розділилися. Юра з Василем сиділи на дивані й говорили про політику, а Ростик з Владом біля ялинки гралися з Андрійком й розмовляли про насущні справи.

 - Слухай, може ти підеш у нашу фірму працювати? – Запропонував Влад. – Мені якраз потрібен добрий програміст. Що скажеш?

 - Навіть не знаю, мені подобається там, де я зараз працюю і колектив гарний.

 - А зарплатня? – запитав Влад.

 - Нормальна, не жаліюся, – знизив плечима Ростик.

 - Впевниний, що в нас на фірмі, ти б отримував більше. Подумай, порадься з Лідою, а після Різдва скажеш, що вирішив.

 - Гаразд.

   До них підійшла Аня.

 - Хлопці, ходіть за стіл, вже все готове.

За столом зібралась родина, велися цікаві розмови, згадували веселі та радісні події життя. Було приємно та по домашньому затишно. Влад сидів навпроти Анни й милувався нею цілий вечір. Оскільки святкування відбувалось на дачі, то й одяг був відповідним. Аня одягла чорні лосіни, що облягали спокусливі ніжки й червону туніку з білими сніжинками, а волосся заплела у дві тугі косички й виглядала, як учениця. «Така мила, ніжна, домашня…, - подумав Влад, - І не моя…»

 - До Нового року залишилось декілька хвилин, – попередив Василь, наливаючи іскристе шампанське, й з усмішкою додав. – Не забудьте загадати бажання.

     О дванадцятій годині випили шампанське й привітали одне одного з Новим роком. Старше покоління дивилося новорічні програми по телевізору, Андрійко й Зорянка вже давно спали.

 - А давайте вийдемо трохи на вулицю, пограємо сніжки, – запропонувала Аня і хитро глянувши на брата та Влада, додала. – Ви, згадаєте молодість.

 - Нічого собі! – розсміявся Влад. – Ти чуєш, Ростику, що вона каже: «згадаєте молодість», ніби ми якісь старі шкапи. Та ми ще ого-го!

 - Та-а-ак, відчуваю назріває спірна ситуація, – потер руки Ростик. – Ну що, хлопці проти дівчат?

 - Я – за! – усміхнулась Ліда.

- Я теж! – підтримала Аня.

 - Це мені нагадало той час, коли ми відпочивали на дачі у Дімки, пам’ятаєте? – уміхнувся Влад.

 - Звичайно, пом’ятаємо, – пристрасно глянув на дружину Ростик. – Таке не забувається.

     Легенький морозець вкрив дерева памороззю. Кришталево-чисте повітря наповнювало легені приємною прохолодою. Хрусткий сніг розпорошувався в руках,а круглий місяць освітлював усе навколо. Вони бігали й кидалися снігом, неначе діти, а веселий сміх та крики луною йшли лісом.

 - Ах ти ж хитрюга! Все таки попала в мене! – крикнув Влад й побіг за Анею. – Ну, все, зараз я тебе в той сніг закопаю!

   Аня скрикнула й чимдуж побігла в сторону лісу. Ноги провалювалися в глибокий сніг, гальмуючи швидкість, але дівчина не здавалась й бігла все далі.

Ліда зробила велику сніжку й поцілила нею в чоловіка.

 - Ага! Зараз, ти в мене отримаєш! – крикнув, сміючись, Ростик й почав оберемками накидати сніг на дружину.

     Аня сховалася за кущем, але Влад помітив її й зайшов з іншого боку.