ІІ Розділ 1 Глава Зима 2010

Залишилось два тижні до Нового року. В Ані розпочалась зимова сесія. Дівчина на вихідні не їздила додому, а готувалася. Всі заліки їй зарахували, а от екзамени потрібно здавати.

 - Мене вже голова болить від того навчання… - простогнала Мар’яна. – Все, мені потрібно перепочити!

 - Давай, я заварю нам кави? – запропонувала Аня.

 - Піду куплю твій улюблений зефір, заодно й пройдуся, – сказала сусідка.

На загальній кухні нікого не було, Аня поставила турку на конфорку й запалила вогонь. Вона усміхнулась, пригадавши, що саме Влад привчив її пити каву з молоком та зефіром. Вперше це сталося через тиждень  після її Дня народження. Дівчина, як завжди, приїхала додому, була п’ятниця, попереду чекали ще два вихідні. Аня у своїй кімнаті сортувала одяг для прання, коли раптом задзвонив мобільний.

 - Алоо, слухаю? – номер невідомий.

 - Привіт, Рижинко, ти у Львові? – запитав Влад.

 - Привіт! – зраділа вона. – Так, я вдома.

 - Я каву заварив, зайдеш…

 - Гаразд, через п’ять хвилин буду в тебе.

Влад жив по сусідству у квартирі батьків. Вчителька, яка орендувала їхню квартиру, вийшла влітку заміж і виїхала в інше місто.

Влад з Анею розмістились на кухні.

 - Я завжди любила вашу кухню. На ній так затишно й приємно…, – розглядаючись, сказала вона. – Я так давно тут була…

 - Ну, тепер я тут і ти зможеш приходити, коли захочеш.

     Влад поставив перед нею велике горнятко кави з молоком та білий зефір на блюдечку.

 - Ось, спробуй, з зефіром дуже смачно.

 - Добре, – усміхнулась Аня. – Я звикла пити чорну каву і то, лише зранку.

 - Ну, все буває вперше, – підморгнув він.

     Ані так сподобались такі ласощі, що тепер вона пила каву лише з молоком та білим зефіром.

     З роздумів Аню відірвала Мар’на, яка забігла до кухні.

 - Я вже повернулася, чуєш мене?

 - Ага, – кивнула вона. – Кава вже готова, ходімо.

    Дівчата насолоджувались ароматною кавою.

 - Ти де зустрічатимеш Новий рік? – запитала сусідка.

 - Вдома, напевно. А, ти?

 - З друзями, – відповіла дівчина. – Скоріше б цю сесію здати.

****

Невпинно летить час… До Нового року залишилось два дні. За ті місяці, що Влад провів у Львові, йому вдалося підібрати чудовий робочий колектив і запустити роботу фірми. Проблема залишалася з керівником, він ніяк не міг знайти відповідальної особи, яка б очолила її.

Та все це було дурницею в порівнянні з основною проблемою, ім’я якій Анна… Як би Влад не старався, але не міг її сприймати, як раніше. Він з нетерпінням чекав вихідних, щоб побачити її, випити кави на його кухні, поговорити на різні теми. В нього за цей час були жінки, але Влад завжди на їхньому місті уявляв Анну. Він навіть шукав схожих на неї та це не допомагало. Її волосся, очі, губи, тіло зводили його з розуму. Влад не дозоляв собі жодних натяків, але не міг відмовитися від їхніх зустрічей.

Аня розповідала про своє навчання, друзів, студентське життя й розпитувала його про роботу, життя в Америці, їхні традиції та побут. Вона сприймала Влада, як друга, старшого брата, тому не соромилася йому розповідати про свої найбезглуздіші мрії та ідеї. Він слухав й радів, що може так просто розмовляти з нею, бути біля неї самим собою й не грати роль «спокусливого мачо». 

Цей Новий рік він буде святкувати з нею… Звичайно, вони не будуть самі, адже з ними будуть батьки Ані, Ростик з сім’єю, Катерина з Василем. Та все це не важливо, головне Аня буде з ним…

На Різдво Влад обіцяв бабусі й дідусеві, що приїде до них. Як зраділи старенькі, коли дізналися про приїзд онука з Америки та ще й на півроку. Хоч у хлопця було багато роботи, але Влад намагався приїздити до них кожного тижня хоч на пару годин. Дідусь розповідав йому про те, що Ростик з Лідою також їх інколи відвідували, за що Влад був дуже вдячний другу.

З Ростиком вони часто бачились. Інколи він кликав Влада до них на вечерю. Хлопець любив приходити до друга в гості. Він грався з дітьми, похресниця декламувала йому вірші та показувала свої малюнки, а малий Андрійко вже пробував самотужки ходити. Малий карапуз звеселяв усіх своїм сміхом та незрозумілим балаканням.

Дивлячись на щасливу сім’ю друга, Влад й сам захотів відчути цей сімейний затишок, щоб кохана жінка чекала його вдома після роботи, а маленькі дітки наповнювали житло радіним та веселим сміхом. «Старію, напевно… - подумав Влад. - Вже мені не цікаво проводити час в барах та нічних клубах у компанії пустоголових моделей… Хочу власну сім’ю».