3 Глава Жовтень 2010

      Бути старостою групи – це велика відповідальність, але є і свої бонуси. Щотижня з старостами, кураторами груп та  викладачами проводиться старостат, де обговорюються нагальні питання по навчальному процесу та вирішуються проблеми, які виникають в процесі навчання у студентів. Анна добре  знала усіх викладачів свого факультету й вони знали її. Оскільки дівчина зарекомендувала себе, як відповідальна, сумлінна та наполеглива студентка, то і ставлення викладачів до Ані було дуже добрим. Святкування Дня народження мало відбуватись у неділю, тому на понеділок Аня відпросилась, щоб відпочити  після свята й не поспішати на пари. 

Вони з Настею обійшли всі бутіки Тернополя, поки не віднайшли сукню для святкової події. Ідея таких скрупульозних пошуків належала Насті. Аня дуже зраділа, коли після постійних примірок подруга нарешті схвильовано вигукнула: «Оця сукня найкраща!Ти в ній, наче богиня! Беремо!». Та раділа Аня не довго, тому що Настя серйозно сказала:

 - Так, залишилось тепер купити тобі відповідне взуття.

 - О-о-ох, Насть, я ж ледь ходжу, давай перенесемо наш шопінг на інший день, – благала Аня.

 - Ань, ти що! Який інший день? В тебе День народження через тиждень, ми й так пізно зібрались. Так що, ходімо і не капризуй!

Напевно доля змилувалася над Анею або просто був вдалий день, бо вже після огляду третього взуттєвого магазину вона купила собі класичні чорні лакові туфельки на високій шпильці та чорний лаковий кладч, які чудово підходили до її сукні.

 - Все просто суперово! – заплескала в долоні Настя. – Тепер я задоволена. Можна і кави випити.

 - Ходімо, я пригощаю, – сказала Аня.

Дівчата пили каву з тістечками в кафе біля оперного театру й розмовляли про Артура.

 - І що, він приїде? – запитала Настя.

 - Казав, що так.

 - Ну, подруго, тут щось не чисто. Напевно, він й досі не може тебе забути, – блиснула очима Настя.

 - Ой, не видумуй! Я тобі сто раз говорила, що ми з ним лише друзі і нічого більше.

 - Я тебе прошу… - скептично глянула Настя. – Друзі вони, та немає дружби між чоловіком та жінкою. НЕ-МА-Є!

 - Думай, що хочеш, я сперечатись не маю сили й бажання, але я кажу правду. Аня перевела розмову. – Краще скажи чи ви з Артемом приїдете?

 - Звичайно, це не обговорюється. Мама моя також зраділа, коли дізналася, що ми приїдемо. Ти ж знаєш, я тепер рідко їжджу до Львова.

 - Сімейне життя… - усміхнулась Аня.

 - Точно…

****

         Святкування було в самому розпалі. Грала музика, гості танцювали, випивали та веселились на повну.

         Аня розмовляла з Артуром.

 - Я така рада, що ти приїхав. Тепер не відомо, коли знову зустрінемось… - сумно промовила вона.

 - Так, тепер я буду зайнятий, але на Різдво постараюся приїхати в Тернопіль, а якщо не вийде, то влітку точно приїду, тоді вже й побачимось.

 - Добре було б, - усміхнулась Аня.

Ростик з Лідою та Зорянкою також були на святі. Андрійка забрала до себе  Катерина, щоб діти могли трохи розважитися. Ліда з донькою розмовляли з Настею, а Ростик вийшов на вулицю подихати свіжим повітрям та зробити важливий дзвінок по роботі.

Вечоріло, на вулиці стало прохолодніше… Ростик закінчив розмову з Орестом і помітив, як біля ресторану зупинилось таксі й з нього вийшов молодий чоловік. Спершу Ростик  невпізнав його, але коли добре придивився, то побачив, що це його друг.

Ззовні Влад майже не змінився за ці роки, але змінились його рухи, постава, манери, весь його вигляд говорив, що він успішний і впевнений у собі чоловік. Довге кашемірове пальто, стильний костюм, до блиску начищене дороге взуття, золотий годинник на руці й приємний терпко-мускусний парфум довершували його образ.

 - Влад! Це дійсно ти! – вийшов назустріч Ростик.

 - Так, друже, це я, – усміхнувся він й обійняв друга.

 - Коли ти прилетів?

 - Сьогодні, вибач, що не попередив, все вирішилось в останню хвилину, але я надіюсь, що встиг на святкування.

 - Звичайно, ходімо!

Вони зайшли в хол. Влад скинув пальто й здав у гардероб. Крізь прочинені двері в зал виднілась барна стійка, грала повільна музика, а приглушене світло надавало більш інтимної атмосфери.  Він ще здалека помітив її. Дівчина сиділа плечима до нього, тому він добре не розгледів рис її обличчя. Волосся, підхоплене красивою заколкою, зібране у вишукану зачіску. Довга смарагдова сукня підкреслювала тонкий стан й повністю оголяла молочну шкіру спини. Влад дивився на красуню й не міг відвести очей.

 - Хто ця німфа? – зачаровано промовив він.

     Ростик простежив за поглядом друга й розсміявся.

 - Владе, ти що, мою сестру не впізнав?

    Захоплений красою дівчини він не відразу зрозумів слова друга.

 - Це ж Аня! – пояснив Ростик.

 - Рижинка? Наша Рижинка? – здивуванню Влада не було меж.

 - Так, правда ми вже давно її так не кличемо, – усміхнувся Ростик.