4 Глава Листопад 2009

Весілля Насті та Артема відбувалося у Львові. День весілля видався погожий та теплий. Жовте листя шелестіло на деревах, а те, що облетіло, барвистим килимом вкрило парки та вулиці.

      З самого ранку Аня побігла в перукарню зробити  зачіску та макіяж. Дівчина поспішала, щоб все швидко встигнути, оскільки о десятій годині мав розпочатися викуп молодої. Після перукарні вона забігла додому перевдягтися. У двері хтось подзвонив.

 - Мамо, відчини, а то я переодягаюсь! – крикнула з своєї кімнати.

Аня одягла сукню, поправила зачіску й глянула на своє відображення у дзеркалі. Довге руде волосся зібрано у високу зачіску і лише кілька локонів спадали на плечі й обрамляли обличчя, підведене ніжним макіяжем. Золотиста шовкова сукня трохи вище колін, наче друга шкіра огортала струнке молоде тіло й підкреслювала усі дівочі принади. В ній вона виглядала стильно, але не вульгарно. На точених ніжках красувались золотаві туфельки на тоненьких підборах. Дівчина залишилась задоволена своїм виглядом, тому взяла з тумби перламутровий клатч й вийшла в коридор.

 - Вау! Чудово виглядаєш! – захоплено вигукнув Ростик. – Бачу, ти вже готова.

 - Так і сильно запізнююсь, – промовила Аня, вітаючись цілуючи брата.

 - Я спеціально приїхав за тобою, тому ходімо - карета подана.

 - Ти найкращий брат у світі! – обійняла його Аня.

 - Знаю, – задоволено промовив він.

    Аня швидко зайшла в квартиру подруги.

 - Привіт усім, я вже є! – з порога крикнула вона.

 - Привіт, – вийшов їй на зустріч тато Насті, Іван Андрійович. – Настя в себе в кімнаті. Щось вона дуже розхвилювалась, може, ти її розрадиш.

Аня зайшла в кімнату. Настя у всій красі сиділа на кріслі біля дзеркала й розглядала себе.

 - О! Привіт! – обернулась вона до подруги. – Класно виглядаєш, всі хлопці твої.

 - Дякую, але сьогодні ти головна персона. Ану встань, я на тебе подивлюся.

    Настя розправила сукню й покрутилась.

 - Ну, як?

 - Чарівно! – сплеснула в долоні Аня. – Все так гармонійно й красиво.

У білій сукні-рибці й довгій фаті Настя виглядала, як вишукана леді. Їй дуже пасував саме такий фасон.

 - А я щось нервуюсь… - сумно промовила наречена. – Щось мені лячно…

 - Це в тебе від надмірного хвилювання. Я чула, що всі наречені перед весіллям так себе поводять. Розслабся… Ти ж виходиш заміж за коханого хлопця, який в тебе також безтямно закоханий, – розраджувала Аня. – Тому, давай, збирайся і покажи всім яка ти красива й щаслива!

 - Дякую, от ти прийшла і я заспокоїлась. Як добре, що ти в мене є. Мені вже краще, – Настя обійняла подругу.

    З коридору почувся голос Лесі Петрівни, мами Насті.

 - Приїхали! Наш Артем вже приїхав!

І почалось… Спочатку традиційні торги й викуп нареченої, потім  реєстрація в РАЦСі, шлюб у церкві та фотосесія в Італійському дворику. Все так закрутилось, що Аня опам’яталась лише в ресторані, коли Артур тихо промовив:

 - Ти сьогодні просто чарівна.

 - Дякую.

Весілля було маленьким - на сорок чоловік. Зал ресторану світлий та просторий у персикових тонах.  Достатньо місця для столів і танців.

Зазвучала музика й молодята вийшли на середину залу для першого танцю. Настя та Артем ще з літа ходили до хореографа, щоб навчитись танцювати віденський вальс. Гості з захопленням спостерігали за молодими. Їхні рухи гармонійні та невимушені, а погляд закоханий та щасливий. Під кінець танцю зверху на молодят посипався срібний серпантин, гості аплодували й кричали: «Гірко!». Потім розпочалися танці та веселі розваги. Аня з Артуром активно приймали участь у всіх конкурах. Аня помітила, що після їхньої розмови все стало на свої місця, вже не відчувалось скованості й непорозуміння між ними і, не зважаючи на їхні невдалі стосунки, Артур поводить себе з нею невимушено.

Хлопець багато роздумував про них  й зрозумів, що його почуття до Анни не були такими сильними, як здавалось на перший погляд. Можливо, дивлячись на кохання Артема та Насті, вони також захотіли відчути такі ж сильні почуття, але, напевно, не судилося… «Інколи дружні відносини набагато кращі, ніж кохання…», - подумав він.

Після того, як новоспечена свекруха пов’язала Насті хустину і наречена перетанцювала з фатою з усіма незаміжніми дівчатами та не одруженими хлопцями, весілля дійшло до завершення. Для немісцевих гостей замовили готель, тому Артур після весілля відправився туди.

Аня, засинаючи в свому ліжку, усміхалась, пригадуючи цікаві та смішні моменти, які були на весіллі. Попереду на неї чекала неділя і зустріч з друзями, адже мали бути поправини та знову багато веселощів і танців.

Життя непередбачуване, адже можна прагнути  до певної мети, а в результаті отримуєш зовсім інше… Думаєш, що втрачаєш щось важливе, а насправді отримуєш набагато цінніше та дорожще. От і вона думала, що знайшла кохання, а виявилось, що це справжня дружба. Звичайно Анні було сумно через те, що вона залишилась одна, їй хотілось чоловічої уваги та тепла. Їй хотілось кохання, справжнтого, шаленого, щоб пірнути з головою у вир почуттів...