3 Глава Осінь 2009

      Швидко проминуло літо… Аня їхала електричкою в Тернопіль й дивилась крізь вікно на пожовтіле листя дерев. Вона згадувала останні події, що відбулись в її житті й усміхнулась.

      Напевно, найбільшою радістю стала звістка, що Ліда вагітна. Аня дізналась про це на День народженні брата. Вони з Лідою поралися на кухні й братова по-секрету сказала, що вагітна. (Пара завжди мріяла мати не менше двох діток, от й почали планувати другу вагітність, але Ліда завагітніла лише через рік.) Анна дуже раділа за них. А ще Ліда відразу попередила її, що хрещеною для маляти буде саме вона.

      Другою гарною новиною стало повідомлення Насті про її одруження з Артемом. Звичайно, ця звістка трохи шокувала Аню, адже обоє ще такі молоді та бачачи, як вони сяють від щастя та кохання, Аня зрозуміла, що для них це не важливо.

      Настя розповіла, що Артем зобив їй пропозицію саме на морі. Вони пішли вечеряти в ресторан і там в романтичній атмосфері хлопець їй освідчився. Коли Настя погодилась, то всі присутні відвідувачі й персонал закладу аплодували та вітали їх.

      Закохані вирішили одружитися в листопаді. Весілля має бути маленьким, лише рідні та близькі.

 - Май на увазі, - сказала Настя, - ти будеш дружкою, а Артур – дружбою.

 - Гаразд, – усміхнулась Аня.

Після приїзду з моря Настя пересилилась до Артема, а до Ані мали підселити нову студентку.

Навчання розпочиналося через два дні, тому Анна вирішила швидше приїхати в Тернопіль й познайомитись з новою сусідкою.

На пероні її зустрів Артур. Після літньої розлуки між ними відчувалась напруженість. Хлопець взяв її сумку.

 - Як доїхала?

 - Добре, - усміхнулась Аня.

 - Вже знаєш кого до тебе підселили?

 - Ні, але думаю, що якусь першокурсницю.

По дорозі до гуртожитку вони розмовляли про майбутнє весілля друзів, розповідали про те, як провели канікули й всіляко оминали тему їхніх стосунків.

Аня не запросила Артура на каву, а він, як завжди, не наполягав. В їхніх стосунках завжди було так. Артур ніколи не проявляв зайвої наполегливості чи ініціативи, а Аня й ніколи не чекала на це.

  В кімнаті вже облаштувалась нова сусідка, першокурсниця Мар’яна. Аня по своїй природі була товариською дівчиною, тому відразу подружилась з сусідкою. Оскільки обоє студенток навчалися на одному факультеті, то й спільних тем було багато. Мар’яні було цікаво дізнатися про предмети та викладачів, а Аня радо ділилася інформацією та минулорічними конспектами.

   З Настею Аня тепер зустрічалася на перервах та після пар. Дівчата обговорювали фасон весільної сукні та інші деталі майбутнього весілля.

   Настя кожного дня переглядала десятки журналів з весільними нарядами, поки не віднайшла те, що шукала.

 - Привіт, я нарешті знайшла сукню своєї мрії! – дзвонила до Ані подруга. – Коли йдемо по весільних салонах?

 - Привіт, коли скажеш.

 - Давай завтра після пар?

 - Добре, – погодилась Аня.

   Аня якраз чекала на Настю на подвір’ї  універу, коли до неї підійшов Артур.

 - Привіт.  Він ледь торкнувся її губ. – На мене чекаєш?

 -  Привіт, якщо чесно, то ні. На Настю, ми домовились, що сьогодні підемо обирати їй весільну сукню.

 - О-о-о! Співчуваю,  знаючи Настю, ви одним днем, а то й тижнем, не обійдетесь.

 - Точно…, - зітхнула Аня. – А в тебе, як справи?

 - Та все добре… Начебто, - невпевнено промовив Артур. – Знаєш, я думаю потрібно вирішити, що нам робити далі з нашими стосунками…

 - Так… - розгубилась Аня.

 - Давай зустрінемось сьогодні ввечері? – запропонував хлопець.

 - Добре, якщо я виживу після нинішнього весільного марафону.

 - Я тобі ввечері зателефоную, – прощаючись, сказав Артур.

Ані також не подобалась ця невизначеність. Вони не зустрічалися, як пара і не розходились. Такий собі симбіоз дружби та флірту. Анна вирішила, що потрібно поставити крапку в їхніх стосунках і розійтись з Артуром. А ще було б добре залишитись з ним друзями. Від думок Аню відволікла подруга.

 - Привіт, довго чекаєш?

 - Ні, ходімо.

Як і казав Артур, Настя обходила з Анею мало не пів Тернополя, але так і не знайшла омріяну сукню. Всі переміряні нею сукні були то закороткі, то задовгі, то надно відкриті, то надто закриті, то надто розцяцьковані або ж занадто прості і так далі і тому подібне… Після сотої примірки й безкінечного ходіння по весільних салонах Настя з радістю сказала:

 - Нічого, ми ще не всі салони обійшли, завтра продовжимо!

 - О-о-ох!  - важко видихнула Аня. – Вибачай, але завтра я мушу готуватися до важливого семінару.

 - Ну, тоді виберемо якийсь інший день, – весело заявила Настя.

 - Угу… - зітхнула Аня. Вона дуже любила подругу, але оце ходіння й перебирання  втомлювало й нервувало. Та вона пообіцяла допомогти, то ж треба терпіти.