2 Глава Літо 2009

Сонце приємно припікало… Аня сиділа в затінку дерева й дивилась, як Зорянка гається на майданчику. «Колись і я тут гралася…», - подумала вона. Дівчинка спускалась з гірки, світло-русяве волоссячко заплетене у дві косички, а синьо-сірі оченята з довгими чорними віями так і шукали пригод на «м’якеньке місце». Під час канікул Аня часто гуляла з племінницею. Ростик пішов на підвищення й тепер очолював відділ програмного забезпечення, тому інколи їздив у різні відрядження. Ліда працювала в стоматполіклініці, була добрим фахівцем, тому під її кабінетом постійно вишиковувались черги пацієнтів. Та, незважаючи на завантаженість на роботі,  подружжя кожну вільну хвилину старалося провести в сімейному колі. Вони обожнювали свою донечку та щиро кохали одне одного.

Після того випадку в гуртожитку відносини Анни з Артуром стали напруженими. Вони й надалі зустрічалися, але між ними відчувалась відчуженість. Артура не покидала думка, що Аня йому не довіряє, а вона почала розуміти, що по-справжньому не кохає його. Це її дуже гнітило, адже кращого хлопця годі й шукати. Та серцю не накажеш… Літні канікули стали для обох справжнім порятунком, був час, щоб розібратись в собі та своїх почуттях. Вони телефонували одне одному мало не щодня й розповідали про свої справи, жартували та сміялися. По телефону їм було легше спілкуватися, ніж в живу.

Наближались дні народження в Ростислава та Зорянки. Брату виповнювалось двадцять дев’ять років, а малечі п’ять. Аня роздумувала про подарунки для них і тут подзвонив мобільний. Глянувши на екран, Аня усміхнулась, дзвонила Настя.

 - Привіт, подруго! – привіталась Аня.

 - Привіт, що поробляєш?

 - Та роздумую над тим, що б подарувати на день народження Ростику та Зорянці. А, ти що робиш?

 - Хочу пройтися по магазинах, підеш зі мною? Може щось своїм купиш?  

 - Домовились.

Дівчата ходили по великому торговому центрі й розглядали різні товари. Настя купила собі відвертий купальник та літню ситцеву сукню.

 - Може все ж передумаєте і поїдете з нами на море? – запитала Настя.

 - Ні, я ж тобі пояснювала.

 - Ти мені по суті нічого не пояснила, – обурилась Настя. – А сказала, що в тебе інші плани. То, що це з плани?

 - Ну-у-у… День народження брата й племінниці…

 - Ой, не починай! Це все відмовки! А якщо по-чесному, ви з Артуром розійшлися чи, що?

 - Ні, просто взяли паузу на літні канікули, – виправдовувалась Аня.

 - Навіщо? Яка може бути пауза, ви, що сто років разом, що набридли одне одному? Я щось нічого не розумію?!

 - Якщо чесно, то я теж…, - сумно промовила Аня. – Зрозумій, у нас з Артуром не так, як у вас з Артемом…

 - Та я бачу, що не так… - промовила Настя й поміняла тему. – Гаразд, йдемо вибирати подарунки твоїм рідним.

Подруги побродили між рядами з дитячим одягом й Аня купила племінниці симпатичну рожеву кофтинку й білу пишну спідничку. Потім зайшли у віллідення чоловічого одягу й там вона придбала для брата синю сорочку з краваткою.

 - Не знаю, як тобі дякувати, – усміхнулась Аня. – Я й не думала, що сьогодні куплю подарунки.

 - Можеш віддячити мені склянкою коктейлю з морозивом.

 - Без проблем.

    Вони насолоджувались холодним коктейлем на терасі кафе в затінку дерев.

 - А твої батьки не проти, що ти їдеш з Артемом? – поцікавилася Аня.

 - Спочатку були проти, особливо тато, але потім якось змирилися, я ж вже доросла дівчинка. – підморгнула їй Настя.

 - Ну, ви там будьте обережні. Ти ж пам’ятаєш, що кохання…

 - Коханням, але можуть бути й діти, – продовжила Настя. – Звичайно, пам’ятаю і Артему не даю забути.

 - А, ну тоді я спокійна, – усміхнулась Аня. – Діти – це добре, але ти хоча б четвертий курс закінчи.

 - Само собою, в мене все під контролем, – запевнила Настя. – Ой! Забула тобі сказати! Я тут на днях нашу старосту зі школи зустріла, то вона розповіла про Руслана Пилипчука, ну того мажора, з яким ти посійно сварилась, пам’ятаєш?

Аня, почувши це ім’я, мало не зомліла, вона лише хитнула головою в знак згоди.

 - Бачу, що згадала, - продовжила Настя, - так от, його посадили у в’язницю. Уявляєш! – вона притишила голос й додала. – Галя скзала, що за зґвалтування.

    Почувши це, Ання зблідла і їй стало млосно.

 - Аню, що з тобою, тобі погано? – стривожилась Настя. – Може води?

 - Ні, ні! – запротестувала дівчина. – Спекотно, от і мені стало погано. Не переживай, зараз мине. А що ще Галя казала?

 - Та я більше нічого не знаю, лише те, що сидить за зґвалтування якоїсь неповнолітньої. Ти уявляєш собі , це ж просто жах! Добре, що він перевівся, а то хто його знає, що йому могло в голову прийти, – покрутила біля скроні Настя.