5 Глава Січень 2009

Після Різдвяних свят Ані зателефонувала Настя.

 - Ну, привіт, подруго, – промовила Аня. – Наре-е-ешті ти про мене згадала.

Після початку канікул Аня з Настею так і не бачилися, вона телефонувала подрузі декілька раз, але з нею не було зв’язку.

 - Ну вибач, вибач… - заскиглила вона. – Знаю, що винна, каюсь.

 - І як будеш загладжувати провину? – награно суворо запитала Аня.

 - Я вже до тебе їду з смачненьким тортиком, тому заварюй каву. Новин назбиралось багатенько, – протараторила подруга.

 - В мене теж…

 - Невже?

 - Ага, – посміхнулась Аня.

     Дівчата розмістились в затишній Аниній кімнаті й попивали каву з тортом.

 - Розповідай, – з нетерпінням сказала Аня. – Хоча, я напевно вже здогадуюсь хто став причиною твоєї відсутності.

 - Ой, Аню… - замріяно мовила Настя. – Стільки всього сталося… Не знаю з чого й розпочати…

 - Почни з того, що ти не поїхала зі мною до Львова після екзаменів, – допомогла Аня.

 - А, точно! Так от…

І Настя розповіла, як вони сиділи з Артемом в кафе, а потім він попросив її залишитись в Тернополі ще на один день і вона погодилася. Вони довго гуляли, багато сміялися, розмовляли, цілувалися, а потім купили торт й пішли пити чай в гуртожиток. Чаювання плавно переросло в обнімання, цілування, а потім все дійшло до логічного завершення. Ані, як вірній та єдиній подрузі, Настя без приховувань розповіла яке враження на неї справила її перша ніч кохання.  «Звичайно,  вперше було не так чудово, як пишуть у книжках», говорила подруга. – «Я б сказала, взагалі навпаки. Зате потім було дуже класно…». Аня застерегла подругу про наслідки, та Настя сказала, що в них все під контролем. Новий рік Настя провела з Артемом та його друзями. На Різдвяні свята вона з батьками їздила до рідні, а зарядку до телефона забула вдома та й мережа там погана, от і не могла швидше зателефонувати.

 - Ну от і все, – з полегшенням зітхнула Настя. – Тепер ти все знаєш.

 - Все з тобою зрозуміло, – константувала Аня.

 - А в тебе, що нового?

 - Ну, в мене все не так бурхливо, як у тебе, але якщо в двох словах, то ми з Артуром тепер зустрічаємось.

 - Нарешті! – Сплеснула в долоні Настя. – А я вже думала, що цього ніколи не станеться. Це ж треба    було стільки тягнути, щоб розібратися в своїх почуттях!

 - Ну якщо често, то я ще в своїх почуттях не розібралася, – призналася Аня. – Але вирішила спробувати.

 - І правильно! Кохання – це неймовірне почуття… - замріяно сказала Настя.

Аня лише кивнула, вона ще не відчула цього блаженства, хоча дуже хотіла. Можливо, з часом, вона відчує його до Артура, хотілося б в це вірити, адже він чудовий хлопець і Ростикові сподобався. Не у всіх же буває кохання з першого погляду, як в Насті та Артема, правда? Треба лише трохи почекати, звикнути і вже тоді, мабуть, вона й закохається… Ані подобалось проводити час з Артуром, вона довіряла йому і поцілунки його їй також подобались… «Треба почекати і все само собою станеться», - думала вона, - «Кохання прийде, обов’язково прийде…»