Артур вийшов на перон і ще здалеку помітив Анну - її руде волосся розметалося по плечах й припорошилося снігом. Хлопець швидко наблизився до дівчини.
- Привіт! Він ніжно поцілував її. – З Новим роком!
- І я тебе вітаю, - посміхнулась Аня. – Може зайдемо кудись й поп’ємо чогось теплого, а потім підемо гуляти?
- Чудова ідея.
Вони сиділи в затишному кафе й пили каву. Артур витягнув з кишені коробочку й вручив Анні.
- Це тобі. Ще раз вітаю з Новим роком.
Аня відкрила кришечку коробки й дістала звідти срібний браслет, прикрашений дрібними камінчиками-зірочками.
- Яка краса, дякую, – захоплено промовила вона. – Допоможеш одягти?
- Звичайно. Хлопець застібув браслет на її зап’ясті й поцілував ніжні пальчики. Приємне тепло розлилося по її тілу, а щічки вкрилися багрянцем.
- А в мене для тебе є також подарунок. Вона вийняла з сумки невеличкий пакунок. – Ось тримай. Щоб тобі завжди було тепло.
- О! Клас! Артур знайшов у пакунку м’який темно сірий в’язаний шарф та чорні шкіряні рукавиці.
Вийшовши з кафе, Артур відразу ж одягнув свої подарунки, взяв Аню за руку й вони попрямували до головної ялинки міста. Потім пішли на Різдв’яний ярмарок, що розкинувся в парку перед оперним театром. Ласували пампушками з маком та вишнями, яблуками в карамелі, пили запашний глінтвейн. На вернісажі розглядали картини та сувеніри. Під час прогулянки Артур розповідав Ані про своє дитинство та рідних. Виявилося, що в нього є ще молодший брат, який навчається в сьомому класі. Батьки Артура займаються приватним бізнесом і мають свої магазини одягу. Анна також розповіла про себе та своїх рідних.
- До речі, - хвилюючись сказала Аня, - мій брат хоче з тобою познайомитися…
- Без проблем, – усміхнувся Артур. – Коли?
- Та він потім підійде до нас з своєю сім’єю.
Через годину Аня з Артуром в піцерії зустрілися з Ростиком, Лідою та Зорянкою. За трапезою розпочалася невимушена розмова на загальні теми. Цього Ростиславу вистарчило для того, щоб в нього склалося позитивне враження про Артура.Час промайнув швидко, тому розпрощавшись з рідними, Аня пішла проваджати хлопця. Вони домовились, що брат потім забере її з вокзалу.
- Ну, як тобі мій брат? – запитала вона.
- Цікавий та розумний. Й помітно, що дуже любить тебе та свою сім’ю.
- Так, – посміхнулась Аня. – Він такий.
Вони стояли на пероні, до від’їзду електрички залишалось двадцять хвилин. Артур міцно обійняв Аню й промовив. – Дякую тобі за чудовий день. Він торкнувся поцілунком її губ й прошепотів: – Так не хочеться їхати від тебе…
Аня поклала руки на його груди.
- Я також сумуватиму. Може приїдеш на Різдво?
- Я б з радістю, але ми на Різдво завжди їздимо до бабусі з дідусем в Харків… - засмучено промовив він.
- Нічого, час швидко промине.
- Так. Я тобі буду дзвонити й писати кожен день.
- І я теж, – усміхнулась вона.
Коли електричка поїхала, на виході з вокзалу на Аню вже чекав Ростик.
- Що, вже поїхав твій Ромео? – посміхнувся.
- Так. Що скажеш? Ані було дуже цікаво яке враження справив на нього Артур.
- Одобрюю твій вибір. Серйозний, розумний та й ти йому подобаєшся.
- О! То ти все це зрозумів після короткої зустрічі?
- Авжеш! Не забувай, по-перше, я на десять років старший, а, отже, більше знаю, по-друге, я добре розбираюся в людях, – Ростик клацнув її по носі. – Так, що хлопець нормальний, я за тебе спокійний.
- Добре, я рада…
Пізно ввечері Артур написав Ані повідомлення, що доїхав добре й запропонував їй зустріти з ним Старий Новий рік в Тернополі. Дівчина заснула з щасливою посмішкою на вустах.
#729 в Жіночий роман
#2690 в Любовні романи
#1297 в Сучасний любовний роман
Відредаговано: 27.12.2019