2 Глава Жовтень 2008

Вже місяць дівчата навчаються у Тернополі. У кожної з’явились нові знайомі та захоплення, але дружба між ними стала ще міцнішою. Аня вийшла з універу й попрямувала до Насті, яка на неї з нетерпінням чекала.

 - Ще раз вітаю! – підбігла до неї Настя. – Ну що, йдемо?

 - Дякую, – усміхнулась Аня. – Звичайно йдемо.

Подруги вирішили після пар піти в кафе й відсвяткувати Аніне повноліття. З самого ранку її по телефону привітали батьки та Ростик з дружиною й пообіцяли, що на вихідних на неї чекає святкування в родинному колі. Аня дуже любила такі домашні посиденьки з приємними розмовами та смачними маминими стравами.

Дівчата прогулювались в центрі біля Оперного театру, їли морозиво в ріжках  та ділилися цікавинками, які відбулися в них за день.

 - Ходімо в нашу піццерію? – запропонувала Аня.

 - Пішли, я така голодна, що з’їм велетенську піццу.

Дівчата сиділи у піцерії «Маяк», що розміщена через дорогу від озера й чекали на своє замовлення - середня піцца, а на десерт - капучіно з тірамісу.

 - Я пригощаю, – сказала Аня. – Все таки в мене День народження.

 - Саме так, тому ось тримай від мене невеличкий подарунок.

Аня зацікавлено розгорнула папір й побачила скляну кулю, а в середині мініатюрна Ельфеєва вежа. Дівчина потрусила кулю й дрібненький сніжок закружляв всередині.

 - Я знаю, як ти мрієш побувати в Парижі, тому нехай ця куля завжди підносить тобі настрій та наближає до мрії.

 - Дякую! – обійняла та поцілувала подругу Аня.

Студентки попивали капучіно й розмовляли про майбутню сесію. Настя розповіла, що їй сподобався один хлопець з четвертого курсу, вона бачила його декілька раз біля деканату.

 - Я навіть імені його не зною, - сумно додала дівчина. 

 - Нічого, можливо якось познайомитесь, розраджувалаїї Аня.

Саме в цей момент до них підійшло два хлопці.

 - Привіт, дівчата. Ми, звичайно, вибачаємось, що ось так встрягли у вашу розмову, але дозвольте скласти вам компанію? До речі мене звати Артем, – представився хлопець з русявим волоссям та світло-карими очима.

 - А, я – Артур, – не відставав шатен з голубими очима. Хлопці високі на зріст та доволі симпатичні.

Аня лише відкрила рота, щоб вічливо відмовитись від компанії, але Настя вмить перехопила ініціативу.

 - Нам дуже приємно, – кокетливо промовила вана. – Звичайно, ми не проти, приєднюйтесь до нас. Мене звати Настя, а мою подругу – Аня.

Аня незадоволено глянула на подругу. Проте, Настя нічого не помічаючи, усміхалась на всі тридцять два зуба та не зводила очей з Артема.

 - Що будемо замовляти? – запитав Артур.

 - Та ми вже поїли…, - почала Аня.

 - Морозиво! – перебила її Настя. – Ми хочемо морозива!

 - Гаразд, вам морозиво, а нам щось ситніше, – усміхнувся до неї Артем.

 - Поки ви зробите замовлення, ми йдемо носики попудримо, – чарівно посміхнувшись та блимнувши віями, промовила Настя й потягла Аню у вбиральню.

Як тільки вони опинилися у «жіночій кімнаті», Аня напосіла на подругу, яка світилась від щастя:

 - Насть, що з тобою? Що це було?

 - Це – він! – заплескала в долоні Настя.

 - Хто?

 - Артем – це той хлопець, який мені сподобався. Ну, з нашого універу! – роз’яснювала вона.

 - Невже? Дійно? О це та-а-ак!..

 - Я теж в шоці, - світилась від щастя Настя. – Прошу, прошу, прошу, давай посидимо з ними. Ти бачила, який він гарний…

 - Добре, хіба я можу перечити щастю подруги, – усміхнулась Аня.

 - До речі, Артур теж нічого і ти йому сподобалась, – змовницьки загомоніла подруга.

 - Ой, Насть, не починай! Хдімо, а то хлопці подумають, що ми не носики пудримо, а шнурки з’їли.

Коли дівчата підійшли до хлопців, на них вже чекало морозиво та пляшка з вином.

 - А сь і наші дами, – сказав Артем.

 - О, вино? – здивувалась Аня.

 - А в нас якраз чудова нагода є, – радісно промовила Настя. – У Ані – День народження.

Аня лише очі закотила вгору, що візьмеш з по-вуха закоханої подруги.

 - Сьогодні? – запитав Артур у Ані.

 - Так, – зніяковіла дівчина.

 - Тоді я зараз прийду! – встав зі столу Артур.

Дівчата лише здивовано переглянулись.

 - Поки Артур відлучився, - сказав Артем і взяв пляшку, - давайте, я наповню келихи. Це ж треба - яка чудова зустріч та ще й така подія.

 - Та-а-ак, така чудова зустріч, - Настя закохано дивилась, як хлопець розливає вино.