V Розділ 1 Глава Літо 2008

     Шкільні роки швидко пролетіли… В минулому залишились випускні екзамени. Аня, як і обіцяла ще в першому класі, добре вчилася й з відзнакою закінчила школу.На випускному вечері у своїй яскраво-червоній сукні вона справила справжній фурор.  

  Минули переживання та недоспані ночі перед вступними екзаменами. Тепер Анна студентка Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Попереду студентське життя, цікаві події, нові друзі…

Та до початку навчання залишилось ще декілька тижнів й Аня ніжилася на сонці... Вона з братом та його сім’єю поїхала на море, щоб набратися сил та відпочити перед навчанням. Біля неї засмагала Ліда, а Ростик з донечкою будували замки з піску на березі.

 - Ти вже готова до навчання? – запитала Ліда.

 - Майже, ще залишилось докупити пару зошитів і все.

 - А, що з гуртожитком?

 - Все добре, ми з Настею будемо жити разом, тато про все подбав, – відповіла Аня.

     Як дівчата й мріяли, обидві поступили в Тернопіль, але Аня –  на вчителя молодших класів, а Настя на психолога.

 - Це дуже добре, що ви залишилися друзями зі школи, а тепер будете вчитися у одному ВУЗі, – сказала Ліда.

 - Так, мені пощастило з подругою, усміхнулась дівчина.

     Ліда зачаровано дивилась, як чоловік з донечкою граються на піску й пригадала своє студентське життя.

 - Я ж теж до одруження навчалася в Тернополі. Дуже люблю це місто, воно набагато спокійніше за Львів.

 - Це добре, не люблю метушню…, - зраділа Аня. – А як у тебе справи на роботі?

 - Все гаразд. Добре, що Зорянка так швидко звикла до садочку й майже не хворіє.

     Коли Зорянці виповнилось два рочки, то її влаштували в дитячий садок. Ліда ще пів року побула у декретній відпустці, поки донечка звикла, а потім вийшла на роботу.

 - А ти як? – стишено запитала Ліда. – Більше його не бачила?

Після того зимового вечора вони майже ніколи не згадували про Пилипчука. Лише Ліда інколи запитувала в Ані, як вона себе почуває. Вона знала, що такий стрес просто так не проходить, а залишає після себе багато комплексів та фобій. Ліда намагалася розговорити Аню й вирішити цю проблему раз і назавжди, адже від себе не втечеш… Вона навіть пропонувала дівчині звернутися до психолога та Аня на відріз відмовилась від такої пропозиції.

- Ні, не бачила, кажуть, що вони взагалі виїхали кудись закордон, – промовила дівчина й ледь усміхнувшись, додала. – А в мене все добре. Мені вже не сняться кошмари і я спокійно сплю. Вже не боюся сама ходити вечорами й не здригаюся від кожного поруху.

 - Це дуже добре, я рада, що ти заспокоїлась.

 - Так, я теж…

     Вона не розповіла Ліді, що не допускає ніяких контактів з хлопцями. Навіть невинний дотик до руки викликає в неї відразу. Аня вирішила, все й так складається добре, а на якісь стосунки з хлопцями у неї не має часу, адже попереду п’ять років навчання і це головне. Можливо, колись, потім вона й зможе завести якість стосунки з хлопцем, проте зараз не готова до цього ні морально, ні фізично…