3 Глава Січень 2007

За вікном падав лапатий сніг… Аня лежала у своєму ліжку й дивилася крізь вікно, як пухнасті сніжинки кружляють в повітрі. Післявчора настав Новий 2007 рік. Дівчина пригадала події того злощасного вечора. Вона думала про це постійно… Після розмови з старшим Пилипчуком, Ростик запевнив Аню, що вона більше ніколи не побачить Руслана і що його переведуть в іншу школу, подалі від їхнього району. Потім брат передзвонив їхній мамі й сказав, що Анна залишиться в них з Лідою до Нового року. Надія не надто здивувалась, оскільки дочка й раніше по декілька днів жила в Ростика і допомагала Ліді доглядати за Зорянкою.

До Нового року губа в Ані зажила й сліду не залишилось від ранки. Того вечора Ліда з Анею проговорили майже до ранку. Ліда намагалася розрадити й заспокоїти її.

Новий рік зустрічали у родинному колі на дачі в Марчаків. Було приємно та затишно, тут в глушині, далеко від міської метушні, Аня почувалася набагато краще.

Настя кликала подругу зустрічати Новий рік з нею та іншими дівчатами, але Аня відмовилась. Дівчина вирішила теж нічого не розповідати Насті про те, що сталося. Таким чином Аня хотіла видалити погані спогади з всоєї пам’яті, вирвати й спалити, як непотрібний листок паперу, проте їй це не вдавалося. В кожному хлопцеві вона бачила потенційну загрозу хоч й переконувала себе, що це маячня та внутрішній страх залишався.

З сумних думок її вивів стук у двері. До кімнати увійшла мама:

 - Доню, ти вже прокинулась? – усміхнулась Надя. – До тебе прийшла Настя.

 - Так рано?

 - Ну, вже десята година, я б не сказала, що це дуже рано, – зауважила жінка.

 - Що! Оце я належалась! Нехай зачекає, я зараз вийду.

Вона швидко одяглась, причесалась та забігла до ванної помитись.

Настя сиділа на кухні, пила чай та про щось теревенила з Надією. Подруга любила поговорити з мамою Ані.

 - Привіт! – обійняла подругу Аня. – Щось трапилось?

 - Ні, все добре, – заспокоїла Настя. – Прийшла тобі розповісти останні новини.

 - Ну, ви тут чаюйте, – виходячи з кухні сказала Надя, – а я піду почитаю.

 - Твоя мама просто золото, – прошепотіла Настя.

 - Я знаю, – усміхнулась Аня. – То які новини?

 - Уявляєш, нашого Пилипчука перевели в іншу школу!

Почувши ненависне прізвище, наче мороз вкрив тіло Ані, але вона швидко опанувала себе й спокійно запитала:

 - Чому?

 - Точно не знаю, кажуть, начебто, він щось утнув. Чи то з кимось побився, чи когось сильно образив, не знаю. Але щоб так швидко перевели посеред навчального року – це мусило бути щось просто жахливе.

 - Напевне, - стримано сказала Аня.

 - Щось ти якось не рада. Хіба ж ти не хотіла, щоб він пішов? – здивувалась Настя.

 - Хотіла… - розгубилася Аня й натягнуто усміхнувшись, додала. – Звичайно, я рада, не буде мене більше нервувати.

 - Ну-ну, щось ти темниш, подруго.

 - Ні, я дійсно рада, що його більше не побачу. Просто, я щось погано себе почуваю сьогодні…, - сходу придумала Аня.

Настя прискіпливо оглянула її з ніг до голови й сказала:

 - Дійсно, виглядаєш не дуже. Он синці під очима, обличчя якось осунулося… Ти вибач, що я все отак в очі говорю, але ми ж найкращі подруги. Хто ж тобі скаже правду, як не я.

 - Звичайно подруго, я не ображаюсь, – усміхнулась Аня.

 - Так от мій вердикт – тобі необхідно розвіятися, кудись піти. Пропоную в кіно або на дискотеку.

 - Якщо чесно, то я нікуди йти не хочу, – сказала Аня.

 - Ну-у-у, так справа не піде, тобі справді потрібно кудись піти. Вибирай куди. Ти ж мене знаєш, я не відчеплюсь.

 - Гаразд, – неохоче погодилась Аня. – Йдемо в кіно.

 - Чудово! – заплескала в долоні подруга. – А зараз йдемо тебе одягати.

Настя мала веселу вдачу - завжди сміялась та жартувала й у всьому знаходила лише позитив. Подруга ніколи не переймалася проблемами ні чужими ні своїми. «Менше хвилюєшся, легше живеш!» - завжди з веселою усмішкою говорила Настя.

Вони пішли на комедію «Ніч у музеї», потім випили по філіжанці кави з смачним тістечком у затишному кафе. Аня вирішила усе погане залишити в минулому році й запхати у самий далекий куток своєї пам’яті. «Нічого поганого не сталося…» - постійно повторювала собі вона, - «Все обов’язково буде добре. Мусить бути добре…»