2 Глава Грудень 2006

Наближались зимові канікули. Усі з нетерпінням чекали Нового року та Різдвяних свят. Розпочинався час корпоративів та новорічних вечірок.

У школі, де навчалась Аня, також йшли приготування до Новорічного вечора. Старшокласники готували святкову новорічну програму і Аня також брала у ній участь. Вона ведуча разом з одинадцятикласником Андрієм. До початку вечора залишалось ще пів години, тому Аня з Настею, яка також брала участь у вечорі, пішли в дівочу вбиральню, щоб підправити макіяж.

 - Я так хвилююсь, – сказала Настя.

 - Чому? Це ж твій не перший виступ, – фарбуючи губи, сказала Аня.

 - Не знаю, якось мені неспокійно.

 - Все буде добре, не хвилюйся, – заспокоїла подругу Аня. – Тим більше, твій виступ третій згідно порядку. Проспіваєш свою пісню і все – вільна. А мені от цілий вечір вести, але я взагалі не турбуюсь про це.

 - Ти в нас безстрашна, от лише чого твоя війна з Русланом варта, – захоплено сказала подруга. – Ти нічого не боїшся, я тобою захоплююсь.

 - Та годі тобі, просто я тверезо дивлюся на деякі речі. Рано чи пізно батько Руслана піде з посади, а тоді й буде видно, хто залишиться в його друзях.

 - Ой не знаю чи, то скоро таке буде. Його тато дуже крутий та впливовий, – похитала головою Настя.

 - Та яка різниця крутий чи ні, людиною потрібно бути завжди, – строго сказала Аня.

 - Так, ти права, – зітхнула Настя.

 - Ну що, ходімо? – глянувши на своє відображення в дзеркалі, промовила Аня.

 - Авжеж, пішли.

Аня одягла нову сукню ніжно кремового кольору з темно-коричневими вставками. Сукня була трохи вище колін та стягувалась на талії коричневим ремінцем. Волосся дівчина розпустила і воно вільними локонами спадало на плечі. На ноги взула бежеві лодочки. В цілому, вона виглядала дуже мило та красиво.

Коли вчителі та учні розсілися в актовому залі, Аня з Андрієм вийшли на сцену й розпочали новорічне свято. Старшокласники гарно підготувались. Були різноматінті конкурси з подарунками, цікаві сценки, веселі гуморески, декламування віршів, співи, танці та ще багато цікавого.

Після новорічного вечора традиційно розпочалась дискотека для учнів старших класів. Музика гриміла з великих колонок, світло блимало кольоровими вогнями, а шкільний ді-джей Вова ставив лише самі модні та круті треки. Молодь витанцьовувала в ритмі року, репу та попси. Кожна популярна пісня зустрічалась дикими криками та свистом.

Аня з Настею натанцювавшись, вийшли на коридор.

 - Ох, аж легше, – притулилась до стіни Аня. – Такий шум, що просто не можливо.

 - І не говори! В мене аж голова розболілася, – потерла чоло Настя. – Я, напевно, піду додому.

 - Я теж, – сказала Аня. – Зараз подзвоню Ростику, він обіцяв мене забрати.

Настя жила близько біля школи, тому подруги попрощалися і розійшлися. Аня йшла в клас, щоб перевзутися й по дорозі подзвонила брату.

 - Привіт, ще не спиш? – Запитала вона.

 - Ні, одинадцята година – це дитячий час, – усміхаючись, сказав він.

 - То забереш мене?

 - Звичайно, за двадцять хвилин буду на подвір’ї школи.

 - Добре, чекатиму тебе біля входу.

 - До зустрічі, сестричко. І він поклав трубку.

Аня йшла по пустому широкому коридорі, який звертав вправо, за поворотом був їхній клас. Вона відчинила двері й зайшла до середини класу. Дівчина підійшла до своєї парти й почала перевзуватися. Аня сиділа спиною до дверей, тому не помітила, як хтось увійшов та погасив світло.

 - Хто тут? – скрикнула вона.

Ззду підійшли та міцно стиснули її за плечі.

 - Що, злякалася? – прошепотів Руслан біля її вуха. Від хлопця тхнуло цигарками та спиртним. – От і попалася, нарешті.

 - Руслане, відпусти мене! – крикнула Аня. – Ти, що геть з глузду з’їхав! Відпусти, кому сказала!

 - Можеш кричати скільки завгодно, – п’яно промовив він. – Тебе й так ніхто не почує, всі на дискотеці… А ми з тобою зараз трохи розважимось.

Руслан ривком підняв її на ноги й обернув до себе.

 - Ти, що собі дозволяєш? Негайно відпусти мене!

Аня щодуху пхнула його в груди, але це не допомогло, він ще сильніше притис її до себе.

 - Ну-у-у, мала не пручайся… - розтягуючи слова, промовив хлопець. – Хоча-а-а ні, можеш пручатися, мені так навіть більше подобається.

В мить вона опинилась розпластана на парті. Руслан навис над нею й прошепотів:

 - Ти собі не уявляєш, як давно я цього чекав…

Серце Анни пришвидшено забилося, страх змішався з відразою та ненавистю. Вона зрозуміла, що йому не можна показувати свого страху, бо саме цього Руслан й добивається, тому намагалася стримати тремтіння. Дівчина зневажливо глянула йому в очі й спокійно сказала:

 - Ти настільки невпевнений в собі, що вирішив взяти мене силою? Яка ж ти погань! Останні слова наче виплюнула йому в обличчя.

Злість запалахкотіла в його очах, Руслан не сподівався, що Анна буде поводити себе так безпристрасно. А вона продовжувала говорити:

 - Думаєш, що твій татусь, як завжди, прикриє твою дупу і все тобі зійде з рук? Та ти просто жалюгідний боягуз, який ховається за татковими штанцями! – з відразою сказала Аня.