2 Глава Літо 2003

Ліда вже місяць працює в стоматологічній поліклініці. Перші тижні видались важкими, адже пацієнти траплялися різні. Вона з наполегливістю та відповідальністю приступила до роботи, тому швидко вникла в процес. Ростик всіляко підтримував дружину, при кожній можливості зустрічав її з роботи, як був вільний час, готував вечерю або мив посуд. У вихідні подружжя навідувалось в гості до батьків Ростика чи Ліди, іноді вони зустрічались з друзями за філіжанкою кави. Їм хтілось проводити більше часу разом, тому використовували для цього кожну вільну мить.

«Нарешті п’ятниця…», - подумала Ліда й вийшла з приміщення поліклініки та вдихнула на повні груди. Після лікарняних кабінетів, просякнутих ліками та дезінфекційними засобами, їй здалося, що вуличне повітря напрочуд чисте й свіже. Навпроти їй на зустріч йшов Ростик.

 - Привіт! – підбігла до нього Ліда. – Ти що, не на роботі?

 - Сьогодні відпустили швидше, – ніжно цілуючи її в губи, промовив чоловік. – Йдемо на каву?

Сонце приємно пригрівало, але в затінку дерев не було спекотно. Вони сиділи на літній терасі кафе й насолоджувались кавою з сирником та компанією одне одного.

 - Що будемо робити на цих вихідних? – поцікавилась вона.

 - Пропоную зробити екскурсію по замках «Золотої підкови».

 - О-о-о, цікаво! – здивувалась Ліда. – І далеко потрібно їхати?

 - Не дуже, адже ці три замки знаходяться в Золочеві, Підгірцях та Олеську. Думаю, там є на що подивитися.

 - Зачекай, у Золочеві живуть рідні Влада, якщо я не помиляюся?

 - Так, дідусь та бабуся. Можемо їх також провідати. Я часто колись з Владом їздив до них на літні канікули.

 - Чудова ідея! – зраділа Ліда.

Зранку, прокинувшись та поснідавши, молоде подружжя вирушило у свою маленьку подорож. Рік тому Ростик купив машину марки «Шевроле» й тепер вільно почував себе на дорозі.

В салоні грала повільна музика, Ліда розглядала пейзаж за вікном.

 - Я завжди проїжджала Золочів, коли їздила в Тернопіль на навчання та про те, що там є замок, не чула.

 - Це тому, що залізнична дорога проходить поза межами міста та й міста, як такого ти також не бачила, – сказав Ростик. – А ми з Владом оббігали кожен куточок Золочева…

 - Сумуєш за ним? – усміхнулась Ліда.

 - Так, дуже… - признався він. – Ми спілкуємось з ним по телефону і скайпу, але це все не те…

 - І як у нього справи?

 - Та все добре. Працює на якійсь крутій фірмі, щось пов’язане з експортом товарів. Гарна зарплатня, знімає окремо від батьків квартиру.

 - А як на любовному фронті, вже знайшов собі якусь Мері чи Джейн? – запитала Ліда.

 - О-о-о! На рахунок цього він не змінився, я б сказав ще більше розпустився. Міняє дівчат, як шкарпетки.

Ліда задумалась і сказала:

 - Це тому, що дівчата такі йому трапляються. Дівчина чи жінка, яка поважає себе і цінує свою гідніть, ніколи не дасть витерти об себе ноги.

 - Можливо, ти права, – зиркнув на неї Ростик. – Можливо, йому ще така не трапилась.

 - Надіюсь, що колись таки трапиться, – усміхнулась Ліда.

Приїхавши до Золочева, подружжя завітало до рідних Влада. Сім’я Лісовських жила у власному будинку з великим садом та квітником. Їхній будинок розміщений недалеко від парку, де стоїть пам’ятник Т.Г.Шевченку.

Ростик зупинив машину під брамою й пішов з дружиною через велике подвір’я до хати. Їх зустрів на порозі дід Василь.

 - О-о-о! Які гості! Добридень, Ростику, – обійняв його дід. – Галино, йди но сюди, подивись, хто до нас приїхав!

 - До них вийшла середнього зросту сива жіночка.

 - Ростику, яка радість! – бабуся обійняла хлопця. – О, ти не сам, це твоя дружина? – запитала жінка, глянувши на Ліду.

 - Так, знайомтесь – це моя Ліда.

Галина обійняла її й сказала:

 - Проходьте, дорогенькі. Ви якраз вчасно, я щойно булочок напекла.

 - Та ми не надовго, – сказав Ростик. – Ми з Лідою хочемо ще на ваш замок піти, а потім їдемо ще в Підгірці та Олесько, але чаю обов’язково поп’ємо з вашими булочками.

Розмістилися на великій критій веранді, що виходить на сад. Молоді ділилися планами на майбутнє, а старенькі згадували, як колись Влад з Ростиком приїжджали до них в гості, як купалися в Шевченківському озері та ходили з дідусем на рибалку або по гриби.

Коли прощалися, то старенькі з сльозами на очах просили навідувати їх частіше, адже після від’їзду дочки з сім’єю в Америку їм було дуже самотньо. Ліда прониклась до них теплотою й пообіцяла, що при можливості, вони обов’язково приїдуть ще.

Потім молодята поїхали до Золочівського замку, пам’ятки культури та архітектури ХVІІ століття. Чим тільки не був Золочівський замок – замок-фортеця, королівська резиденція, панська садиба, в’язниця, навчальний заклад.

Камінний замок розмістився на високому горбі та оточений високими та широкими земляними валами з бастіонами. Він збудований Якубом Собеським у 1634 році. На подвір’ї замку знаходиться двохповерховий палац з різноманітними картинами та витворами мистецтва і красивий Китайський замок.