Ліда вже місяць працює в стоматологічній поліклініці. Перші тижні видались важкими, адже пацієнти траплялися різні. Вона з наполегливістю та відповідальністю приступила до роботи, тому швидко вникла в процес. Ростик всіляко підтримував дружину, при кожній можливості зустрічав її з роботи, як був вільний час, готував вечерю або мив посуд. У вихідні подружжя навідувалось в гості до батьків Ростика чи Ліди, іноді вони зустрічались з друзями за філіжанкою кави. Їм хтілось проводити більше часу разом, тому використовували для цього кожну вільну мить.
«Нарешті п’ятниця…», - подумала Ліда й вийшла з приміщення поліклініки та вдихнула на повні груди. Після лікарняних кабінетів, просякнутих ліками та дезінфекційними засобами, їй здалося, що вуличне повітря напрочуд чисте й свіже. Навпроти їй на зустріч йшов Ростик.
- Привіт! – підбігла до нього Ліда. – Ти що, не на роботі?
- Сьогодні відпустили швидше, – ніжно цілуючи її в губи, промовив чоловік. – Йдемо на каву?
Сонце приємно пригрівало, але в затінку дерев не було спекотно. Вони сиділи на літній терасі кафе й насолоджувались кавою з сирником та компанією одне одного.
- Що будемо робити на цих вихідних? – поцікавилась вона.
- Пропоную зробити екскурсію по замках «Золотої підкови».
- О-о-о, цікаво! – здивувалась Ліда. – І далеко потрібно їхати?
- Не дуже, адже ці три замки знаходяться в Золочеві, Підгірцях та Олеську. Думаю, там є на що подивитися.
- Зачекай, у Золочеві живуть рідні Влада, якщо я не помиляюся?
- Так, дідусь та бабуся. Можемо їх також провідати. Я часто колись з Владом їздив до них на літні канікули.
- Чудова ідея! – зраділа Ліда.
Зранку, прокинувшись та поснідавши, молоде подружжя вирушило у свою маленьку подорож. Рік тому Ростик купив машину марки «Шевроле» й тепер вільно почував себе на дорозі.
В салоні грала повільна музика, Ліда розглядала пейзаж за вікном.
- Я завжди проїжджала Золочів, коли їздила в Тернопіль на навчання та про те, що там є замок, не чула.
- Це тому, що залізнична дорога проходить поза межами міста та й міста, як такого ти також не бачила, – сказав Ростик. – А ми з Владом оббігали кожен куточок Золочева…
- Сумуєш за ним? – усміхнулась Ліда.
- Так, дуже… - признався він. – Ми спілкуємось з ним по телефону і скайпу, але це все не те…
- І як у нього справи?
- Та все добре. Працює на якійсь крутій фірмі, щось пов’язане з експортом товарів. Гарна зарплатня, знімає окремо від батьків квартиру.
- А як на любовному фронті, вже знайшов собі якусь Мері чи Джейн? – запитала Ліда.
- О-о-о! На рахунок цього він не змінився, я б сказав ще більше розпустився. Міняє дівчат, як шкарпетки.
Ліда задумалась і сказала:
- Це тому, що дівчата такі йому трапляються. Дівчина чи жінка, яка поважає себе і цінує свою гідніть, ніколи не дасть витерти об себе ноги.
- Можливо, ти права, – зиркнув на неї Ростик. – Можливо, йому ще така не трапилась.
- Надіюсь, що колись таки трапиться, – усміхнулась Ліда.
Приїхавши до Золочева, подружжя завітало до рідних Влада. Сім’я Лісовських жила у власному будинку з великим садом та квітником. Їхній будинок розміщений недалеко від парку, де стоїть пам’ятник Т.Г.Шевченку.
Ростик зупинив машину під брамою й пішов з дружиною через велике подвір’я до хати. Їх зустрів на порозі дід Василь.
- О-о-о! Які гості! Добридень, Ростику, – обійняв його дід. – Галино, йди но сюди, подивись, хто до нас приїхав!
- До них вийшла середнього зросту сива жіночка.
- Ростику, яка радість! – бабуся обійняла хлопця. – О, ти не сам, це твоя дружина? – запитала жінка, глянувши на Ліду.
- Так, знайомтесь – це моя Ліда.
Галина обійняла її й сказала:
- Проходьте, дорогенькі. Ви якраз вчасно, я щойно булочок напекла.
- Та ми не надовго, – сказав Ростик. – Ми з Лідою хочемо ще на ваш замок піти, а потім їдемо ще в Підгірці та Олесько, але чаю обов’язково поп’ємо з вашими булочками.
Розмістилися на великій критій веранді, що виходить на сад. Молоді ділилися планами на майбутнє, а старенькі згадували, як колись Влад з Ростиком приїжджали до них в гості, як купалися в Шевченківському озері та ходили з дідусем на рибалку або по гриби.
Коли прощалися, то старенькі з сльозами на очах просили навідувати їх частіше, адже після від’їзду дочки з сім’єю в Америку їм було дуже самотньо. Ліда прониклась до них теплотою й пообіцяла, що при можливості, вони обов’язково приїдуть ще.
Потім молодята поїхали до Золочівського замку, пам’ятки культури та архітектури ХVІІ століття. Чим тільки не був Золочівський замок – замок-фортеця, королівська резиденція, панська садиба, в’язниця, навчальний заклад.
Камінний замок розмістився на високому горбі та оточений високими та широкими земляними валами з бастіонами. Він збудований Якубом Собеським у 1634 році. На подвір’ї замку знаходиться двохповерховий палац з різноманітними картинами та витворами мистецтва і красивий Китайський замок.
#729 в Жіночий роман
#2690 в Любовні романи
#1297 в Сучасний любовний роман
Відредаговано: 27.12.2019