ІІ Розділ 1 Глава Травень 2003

За святковим столом зібралися родина Кульчицьких та Катерина з Василем. Після Різдва, довго вагаючись, Катерина все ж погодилась стати дружиною Василя й тепер носила прізвище чоловіка – Марчак. Та свято сьогодні у Юри, йому виповнилось сорок вісім років. Ростислав підняв свій келих й виголосив тост:

 - За тебе, тату! Нехай Господь посилає тобі здоров’я, щастя та довголіття. Ти завжди був, є та будеш для мене прикладом справжнього чоловіка та батька!

Всі дружно підняли свої келихи за чудові слова й приступили до трапези.

 - Як там Артимовські? – запитала Катя.

 - Та все добре, – відповіла Надя. – Олена з Романом працюють в лікарні швидкої допомоги. Роботи багато, але їм не звикати. Влад влаштувався у якусь приватну фірму. Ще й пішов на якісь спеціальні курси. Місяць тому зняли собі гарну квартиру. Вони задоволені.

 - Звичайно, що задоволені, – сказав Василь. – Америка, то не Україна, там прогрес, в них порядок, як в країні, так і у владі.

 - Погоджуюсь, али ми ще дуже молода держава, тому нам так важко. Потрібен час щоб чогось досягти та побудувати міцну державу, – міркував Юра.

 - Якби ще дали таку можливість наші можновладці, – сказав Василь. – А то лише крадуть.

 - Ой, хлопці, давайте не про політику, – втрутилась Надя. – Там ніколи не розбереш хто винний, а хто ні. Краще нехай Ліда розповість, як успіхи у пошуках роботи?

 - Та ніби все добре, – усміхнулась Ліда. – Інтернатура вже майже закінчилась. За місяць мене обіцяли взяти на роботу. Мені дуже пощастило, що там один стоматолог йде на пенсію і мене беруть на його місце.

 - Це просто чудово, – зраділа Надя.

 - Так, гарна новина, – погодилась Катерина.

Ростик з гордістю обійняв дружину.

 - Робота – це звичайно добре, але я б хотів вже внуків поняньчити, – сказав Юра.

 - Ще трішки почекай, тату, – попросив Ростик. – На все свій час.

Ліда з Анею на кухні розливали каву та чай в горнята. Надя поривалась все зробити сама, але дівчата вмовили її залишитись у вітальні й відпочивати.

 - Як у тебе справи в школі? – запитала Ліда.

 - Все нормально, правда трохи стомлююсь, бо багато уроків. Добре, що скоро канікули.

 - Десь поїдш з батьками відпочивати на літо? – запитала Ліда.

 - Ще не знаю, а ви з Ростиком кудись збираєтесь?

 - На море точно не поїдемо, бо я саме влаштуюсь на роботу. Можливо, в Карпати, але я ще точно не знаю.

 - В Карпатах гарно, – усміхнулась Аня, пригадавши, як вони колись з Артимовськими їздили відпочивати в Яремче.

Ліда розставила повні горнята на піднос й понесла у вітальню. Аня витягла з холодильника торт й поставила на стіл.

 - Давай, я його поріжу, – увійшла на кухню Ліда й вдихнула ароман десерту. – А-а-ах, божественний аромат, мама спекла?

 - Так, маковий з кавовою начинкою, – сказала Аня. – Мій улюблений.

 - І мій також, – усміхнулась Ліда.

Усі куштували торт й попивали каву та чай.

 - Смакота… - задоволено промовив Василь. – Ти чудова господиня, Надю.

 - Дякую, але мені у всьому Аня допомагала, - обійняла доню Надія. – Без неї я б не впоралась.

 - Аня – наша помічниця, – гордо промовив Юра.

Дівчина зніяковіло опустила очі. Вона любила допомагати мамі готувати різні смачні страви, а ще прибирала в квартирі та робила усяку хатню роботу, щоб у мами було більше часу для відпочинку. З татом було цікаво проводити час, слухаючи, як він розповідає різні цікаві історії. Ростик хоча й жив окремо, проте Аня з ним часто бачилася. Брат був для неї кращим порадником та другом. Йому Аня розповідала свої секрети та потаємні мрії. Для неї Ростик – це приклад для наслідування та ідеал справжнього чоловіка.

Для Ростислава Аня залишалась його маленькою сестричкою, яку потрібно захищати та оберігати. Подружнє життя не відкинуло сестру на другий план. Ліда ніколи не вмішувалась у їхні родинні відносини і ставилась до Ані, як до своєї молодшої сестри, якої в неї ніколи не було. Ростик завжди знаходив час для дівчинки: вони разом ходили на морозиво, в гості одне до одного або розмовляли по телефону. Брат завжди цікавився її успіхами у школі та танцях. Вони з Лідою відвідували її танцювальні виступи й підтримували на конкурсах.

Після святкування Ліда запросила Аню до них у гості.

 - Допоможеш мені підготуватися до роботи, – усміхнулась Ліда. – Підемо купувати мені лікарняну форму.

 - Гаразд! – зраділа дівчинка. – А ти покажеш мені ту поліклініку, де ти працюватимеш?

 - Звичайно, покажу.

Після взаємних обіймів та поцілунків рідні розійшлися по домівках. Все поприбиравши, Аня пішла в свою кімнату поскладати книжки й зошити в рюкзак, адже завтра до школи.

Надя задумливо дивилась через вікно кухні на майданчик. Юра підійшов та обійняв дружину.

 - Дякую за чудове свято, – прошепотів їй на вухо. – Ти ж знаєш, як я люблю тікі сімейні свята. Шкода, що Артимовські так далеко.

 - Так, дуже шкода, я за ними сумую. – пригорнувшись до чоловіка, промовила Надя. – Але їм там добре…

Вони розмовляли та любувались весняним вечором, що дарував затишок та тепло.