2 Глава Серпень 2002

Надя заварила каву і приємний аромат наповнив квартиру. Юра ще працював, а дочка гуляла з подругами в парку. У двері хтось подзвонив, Надя відчинила, на порозі стояла схвильована Олена.

 - Привіт, що трапилось? – налякано запитала вона, пропускаючи подругу в квартиру.

 - Привіт, все добре… Просто в мене неймовірна новина… - емоційно сказала Олена. – Я ще не можу отямитись…

 - Так, давай йдемо поп’ємо кави і ти мені все розповіси.

Жінки сиділи в затишній кухні й пили запашну каву.

 - Я навіть не знаю з чого розпочати… , - розгубилась Олена.

 - Почни з початку, – усміхнулась Надія.

 - Гаразд. Олена вдихнула повітря й розпочала розповідати. – Один знайомий Романа набирає групу лікарів для роботи за кордоном, так би мовити, попрактикувати, обмінятися досвідом, ну там перейняти їхні навики і запропонував нам поїхати з ним…

 - І куди потрібно їхати?

 - В Америку. Уявляєш в США!

 - Ого! Так далеко! – сплеснула руками Надя. – І надовго?

 - Перший контракт на п’ять років, а там видно буде.

 - Так довго! – здивувалась подруга. – А де ж ви будете жити?

 - На перших півроку нас забезпечать житлом, а потім будемо знімати квартиру, там всі так роблять. Ну, а робота в нас там буде, тому за гроші я не переживаю.

 - Ой, Боже! Мені якось аж не віриться…

 - От і я також, відколи дізналася, місця собі не знаходжу. Все так швидко сталося … Я розриваюсь на шматки… Адже, тут є житло, робота, ви і наші рідні… А там все нове й незвичне, чужа мова, чужі люди, проте такі можливості… Що ж робити?

 - Навіть не знаю, що тобі порадити, - знітилась Надя. – А що Роман каже?

Рома дуже хоче поїхати.

 - А як же Влад, тут залишиться? – запитала Надя.

 - Ні, Влад поїде з нами. Він і мову знає, тому йому не буде важко з пошуками роботи та й нам буде допомагати, адже ми з Ромою не так добре володіємо англійською, як він. Влад також дуже хоче поїхати з нами.

 - А з квартирою, що будете робити?

 - Напевно, здамо в оренду, не знаю, ми ще про це не думали.

 - Зрозуміло…, - сумно усміхнулась Надя.

Олена також з сумом глянула на подругу й сказала:

 - Але мені так сумно, адже я так не хочу розлучатися з тобою, зі всіма вами. В Олени на очі вийшли сльози. – Я вже знаю, що буду дуже сумувати…, - розплакалась вона.

 - Я теж… - витерла свої сльози Надя. – Але, коли доля дає такий шанс, не варто відмовлятися.

 - Так, – крізь сльози усміхнулась Олена. – Тим більше, я думаю, ми все одно повернемось додму.

 - І я маю таку надію, – сумно промовила Надя. – Коли ви їдете?

 - З першого жовтня маємо приступити до роботи, тому поїдемо десь в середині вересня, щоб влаштуватись на новому місці.

 - Так швидко! Це ж лише місяць залишився! – здивувалась Надя.

 - Так… - стиснуа губи жінка. – Допоможеш мені все владнати з переїздом?

 - Звичайно.

Звістка про переїзд друга дуже засмутила Ростика. Та все проаналізувавши, хлопець погодився з Владом, що це колосальні можливості та перспективи для нього.

Аня також засмутилась.

 - І що, ти вже назавжди залишишся в тій Америці? – набурмосилась дівчинка, глянувши своїми зеленими оченятами на Влада.

 - Думаю, що ні, – сказав хлопець.

 - І коли, ти знову приїдеш?

 - Не знаю, – чесно відповів Влад. – Може через два або три роки.

 - Нічого собі! Так довго! – здивувалась вона.

 - Так. Туди ж літаком потрібно летіти. Але, як тільки випаде можливість, то я обов’язково повернусь.

 - Угу, - сумно кивнула головою Аня.

 - А хочеш, я тобі з відти щось привезу? – усміхнувся Влад.

 - Хочу! Зелені оченята засяяли іскорками. – Привези мені щось таке дуже американське!

 - Гаразд, я щось придумаю, добре? – підморгнув хлопець.

 - Добре, – усміхнулась Аня.

Місяць пролетів неймовірно швидко. Артимовські зібрали усі необхідні документи та речі. Питання з квартирою вирішилось саме по собі, оскільки співробітниця Наді, Таня саме шукала житло і Артимовські здали квартиру їй в оренду. Оскільки Таня була також вчителькою й працювала з Надією в одній школі, то це дуже заспокоїло Олену, адже людина, так би мовити, знайома.

В аеропорту Артимовські попрощалися з друзями та рідними й з приємним трепетом відправились в невідому та чужу країну з новими традиціями та зовсім іншою ментальністю. Попереду на них чекали злети й падіння, радість нових звершень та біль розчарування та вони не боялися невідомості, адже все можна пережити, якщо поруч рідні та люблячі люди…