4 Глава Серпень 2000

День весілля… Сонце лише замайоріло на небосході, пофарбувавши хмари у малиновий колір… Вранішні пташки весело щебетали, сповіщаючи про народження нового дня…

Ліда розплющила очі, солодко потягнулась, прокидаючись від сну. «Ось цей день і настав…», - подумала вона, - «Завтра в цей час я буду вже в іншому статусі й прокидатись буду з моїм Ростиком…»

Дівчина усміхнулась своїм думкам й встала з ліжка. Вона швидко прийняла душ, одяглася в джинси й футболку, випила з мамою кави й побігла в перукарню «наводити красу». Перукарня знаходилась недалеко від її будинку, тому Ліда пішла пішки. Там на неї чекали в повній бойовій готовності перукар Ліля та візажист Леся.

 - Привіт, дівчата! – привіталася Ліда.

 - Привіт, сідай сюди, – скомандувала перукарка. – Приступаємо до операції «красуня - наречена».

І почалося крутіння, плетення, фарбування… За роботою час промайнув швидко.

 - Ну ось і готова наша принцеса! – розглядаючи Ліду з усіх боків, промовила Леся. Вона повернула Ліду до дзеркала.

 - О-о-о! Як гарно! Невже це я! – захоплено, розглядаючи себе, вигукнула наречена.

Її довге волосся накрутили й трішки підняли по боках, а декілька локонів обрамляли обличчя. Згори закріпили невеличку діадему й фату. Макіяж не надто яскравий, а ніжний та природний вдало підкреслвав очі та виділяв губи. «Просто ідеально», - подумала Ліда.

Звичайно це – ти, – усміхнулась Ліля. – Давай, поспішай, а то ще на власне весілля запізнишся.

Ліда з нетерпінням виглядала у вікно. Внизу біля під’їзду на «брамі» зібрались гості й за традицією почався торг за молоду. Торг вели дружки, оскільки в Ліди не було рідних братів та сестер. Дівчата хотіли виручити за наречену якнайбільше грошей, а дружби й наречений погоджувались або ні на запропоновану ціну. Все дійство супроводжувалось веселими репліками та жартами. Нарешті, коли зійшлися на ціні, дружки й гості пропустили нареченого з дружбами до нареченої.

Ліда поглянула на своє відображення в дзеркалі та поправила фату.

 - Моя красуня, – усміхнулась Катерина.

Біла сукня облягала тонку талію і спадала додолу, прикриваючи білі туфельки.

 - Ходімо, Ростик прийшов, – вона подала дочці руку.

Побачивши Ліду, Ростик не міг відірвати погляду й на мить втратив дар мови. «Яка красива!», - подумав він, – «Моя кохана…»

Потім була церква й шлюбні обітниці та РАЦС, де офіційно зареєстрували акт створення нової сім’ї.

По дорозі в ресторан молодята з дружками та дружбами заїхали в Шевченківський гай на фотосесію.

Коли всі були у зборі, розпочався весільний банкет. Гості куштували смачні страви, сміялися та веселилися, а молодята з щасливими посмішками спостерігали за своїм святом.

Заграла музика й закохана пара закрутилась у весільному вальсі. Гості з щирими посмішками милувались ними. Це був перший їхній танець, як подружжя. А потім почались запальні танці та конкурси.

Коли Ліда ненадовго залишила чоловіка, до нього підійшов Влад.

 - Ну, як тобі в новому статусі?

 - Просто чудово, – посміхнувся Ростик. – А, як тобі весілля?

 - Все класно, друже! Дуже радий за вас, – поплескав по плечі нареченого Влад й, помітивши Аню, додав: – Добре, піду запрошу на танець нашу Рижинку.

 - Потанцюємо, Рижинко? – Влад подав їй руку.

 - Звичайно! – зраділа дівчинка.

Аня була одягнена у червону сукню, що ще більше підкреслювала її руде волосся. Дівчинка ходила на танці, тому без проблем справлялася з будь-якими танцювальними па.

Олена з Надією розчулено спостерігали за своїми дітьми.

 - Аня така вже доросла, – сказала Олена. – Справжня панночка.

 - Так. Виросла моя дівчинка, – усміхнулась Надя й притишено додала: – А ти помітила, що твій кум не відходить від Катерини?

Василь, співробітник Юри був хрещеним Ростислава. Чоловік ще в молодому віці овдовів, його дружина трагічно загинула. Дітей у них не було, тому Василь поринув у роботу, щоб хоч якось притупити біль. З часом він змирився з втратою, але так нікого й не покохав. Чоловік мав свій невеличкий бізнес, пов'язаний з поставками будівельних матеріалів.

 - Помітила, – відповіла Олена. – Може в них щось вийде? Катя красива та добра жінка, а Василь забезпечений імпозантний мужчина.

 - Надіюсь, що так і буде… - промовила Надя, глянувши на сваху.

Ростик танцював з своєю дружиною.

 - Нарешті ми одружилися… Тепер усе в нас буде спільним, усюди разом…

 - Звичайно разом, тепер ми, як одне ціле, – щасливо промовила Ліда.

 - Добре, що є ще два тижні до початку навчання… - Ростик хитро глянув на неї. – Ми ще встигнемо поїхати на море.

 - На море? – здивувалася Ліда. – Ти мені нічого про це не говорив?

 - Так, бо це сюрприз. Я замовив путівку і в середу ми їдемо в Феодосію на десять днів.

Ліда обійняла чоловіка ще дужче. Почуття вдячності та радості переповнювали її, адже вона так давно була на морі.

 - Я така рада! Останній раз я була на морі, як йшла в перший клас. Вона ніжно поцілувала його. – Дуже-дуже дякую!

 - А я щасливий, коли ти задоволена. Тож, попереду нас чекають невеличкі «медові дні», – усміхнувся Ростик.

Близько другої години ночі весілля почало завершуватись… Під пісню «Горіла сосна, палала…» Надія, за українською традицією, зняла з невістки фату й пов’язала їй білу хустину. Ліда перетанцювала з фатою із кожною незаміжньою дівчиною та неодруженим хлопцем, а на сам кінець з своїм чоловіком. Потім гості заспівали молодим «Многая літа» й вкотре побажали щасливої долі та поповненя в сім’ї.