4 Глава Липень 1999

Сонце з’явилось на горизонті і малинове зорево охопило усе небо… Чисте повітря наповнювало легені свіжістю. Природа прокидалася після ночі, починався новий день в історії життя кожного, нові події та враження…

Ростик тихенько постукав у двері коханої. Ліда відразу відчинила.

 - Привіт! – прошепотіла вона. Хлопець ніжно поцілував її.

 - Привіт. Ну, що ти вже готова?

 - Так, ось, – показала на валізу дівчина.

 - Добре. Ростик взяв її сумку. – А твоя мама ще спить?

 - Так, вона дуже втомилася після роботи, тому ми вчора з нею все обговорили й попрощалися. Йдемо?

Ростик взяв її за руку й вони вийшли з будинку.

Після розлучення Катерина поміняла місце проживання та роботу. Жінка влаштувалась на фабрику «Світоч» по виробництву цукерок. Робота важка, по змінах, проте зарплатня хороша. Катя дуже раділа за дочку, адже ще зі шкільних років поважала сім’ю Кульчицьких та й Ростик їй подобався за відповідальність та виваженість. Вона дуже хотіла, щоб доля Ліди склалася щасливо, а не так, як у неї.

Влад чекав друга з Лідою у їхньому дворі біля батьківської машини, в середині якої сиділа Оля. Спочатку Роман не дуже хотів давати своє авто сину в таку далеку дорогу, але, зрештою, погодився. Влад отримав водійські права ще в сімнадцять років й впевнено почувався на дорозі. Він був вправним водієм, тому батько з чистою совістю вручив йому ключі від свого авто.

Коли сумки спакували в багажник і всі зручно розсілися по місцях, рушили. Влад виїхав на проїжджу частину.

 - Ну з Богом! – сказала Ліда.

  - Не переживай, наш Влад гарний водій, – заспокоїв її Ростик.

 - Я не переживаю, просто дорога не близька.

Всю дорогу друзі розмовляли та сміялися, згадували шкільні роки та приколи, слухали музику й підспівували в унісон. Дорога була незавантаженою, тому вони швидко добралися до місця призначення.

Вирішили відпочивати в селі Шешори. Ця мальовнича місцина з гірською річкою та водоспадами просто зачаровувала з першого погляду. Саме тут народилася відома на всю Україну пісня «Гуцулка Ксеня».

Юнаки забронювали номери в «Сріблястих водоспадах», чудовій турбазі із затишними кімнатами та помірними цінами. Назва бази походила від однойменних водоспадів, що утворилися на гірській річці Пістинька. «Сріблясті водоспади» - це три неймовірно красиві водограї, височиною до п’яти метрів. Вода водоспадів з плавністю переливається через камінь та виблискує сріблом на сонці, через це водоспади й назвали сріблястими. З усіх боків Шешори оточують гори і надають затишок та теплий клімат селу.

 - Яка краса! – захоплено промовила Оля. – Просто подих захоплює.

 - Так, - погодилась Ліда, милуючись водоспадом. – Ніколи не бачила нічого подібного!

Ростик пригорнув її до себе.

 - Радий, що тобі подобається, – прошепотів.

Вечеряти вирішили у невеличкому кафе.

 - Що будемо замовляти? – запитав Влад. – Я голодний, як вовк!

 - Я також, – погодився Ростик.

Хлопці замовили голубці, салат та чай з сирником. Дівчата вечеряли м’ясним салатом, а на десерт замовили морозиво з фруктами. Після ситної та смачної вечері молодь вирішила прогулятися перед сном.

 - Завтра в тебе День народження, – сказала Оля, звертаючись до Влада. -Які плани?

Вранці йдемо на річку, а на обід підемо в якесь пристойне кафе.

 - Гарна ідея! – погодився Ростик. – Потім і моє відсвяткуємо. Добре, що ми тут на п’ять днів.

 - Так, – промовила Ліда. – Думаю, ми гарно відпочинемо.

 - Я в цьому впевнени, – підморгнув до неї Ростик.

Пізно ввечері вони повернулись в свої номери. Залишившись на самоті, Ростик пристрасно поцілував Ліду.

 - Я так за тобою скучав… - прошепотів він. - Уявляєш, цілих п’ять днів удвох і всі ночі разом…

 - Так..., – зашарілася Ліда.

Ростислав просто шаленів від кохання… Особливо йому подобалось, як Ліда вкривалась рум’янцем від його пестощів та слів. Він знову поцілував її й почав знімати її одяг.

 - Ні, ні! – усміхнулась, вириваючись з його обіймів дівчина. – Спершу я в душ!

 - Я з тобою! – викрикнув, роздягаючись Ростик.

Гарячі струмені води стікали по їхніх оголених тілах… Вона танула в його обіймах, а він пристрасно цілував кожен міліметр її звабливого тіла.

 - Я кохаю тебе… - видихнула Ліда.

 - І я тебе кохаю, - між поцілунками прошепотів Ростик. – Дуже кохаю…

П’ять днів швидко пролетіли й залишили по собі приємні та незабутні спогади. Після цієї поїздки хлопці зробили для себе певні висновки про своє подальше майбутнє. Ростислав ще більше впевнився у своїх намірах одружитися з Лідою і чим швидше, тим краще, а Владислав зрозумів, що час припиняти стосунки з Олею. Можливо, поштовхом послужили стосунки Ростика та Ліди, адже вони просто світилися від кохання. Влад, дивлячись на них, зрозумів, що в нього зовсім інші почуття щодо Олі. Звичайно, вона гарна, розумна і таке інше, але не його. З нею добре проводити час, спілкуватися, але не більше. Оля не зачепила його серця , тому: «Краще зараз покінчити з цими стосунками, щоб потім не було лишніх сцен», - думав Влад, - «Нехай знайде собі когось, хто буде дійсно кохати її…»

Отак, з такими різними почуттями та намірами, вони поверталися додому… Кожен зробив свій вибір, вважаючи, що він правильний.