3 Глава Літо 1999

Час летів з швидкістю світла, закохані намагалися зустрічалися все частіше, адже не уявляли тепер існування одне без одного. Ростик часто їздив до Ліди в Тернопіль на вихідні.

 - Може, нарешті, познайомиш нас з своєю дівчиною? – запитала Надія. – А то постійно пропадаєш на вихідних, їздиш кудись…

 - А ми її ще й не бачили, – додав батько.

 - Бачили і навіть знаєте, – сказав син.

 - Так? І хто це? – здивувався Юра.

 - Ліда Онищак, моя однокласниця.

 - О! То тим більше приводь її до нас, – сказала Надя.

 - Гаразд, колись приведу, – пообіцяв Ростик. – Ну, я пішов. Він поцілував маму на прощання.

 - Ти до Влада? - запитав батько.

 - Ага.

Ліда з мамою поїхала в гості до тітки, тому Владу вдалося вирвати друга на пиво.

 - Наре-е-ешті ми зустрілися! – ображено глянув на друга Влад. – Ти через неї геть голову втратив. За ці пів року ми майже не бачилися.

 - Ну вибач, – усміхнувся Ростик. – Я не можу без неї, розумієш?

 - О-о-о, я бачу, ти закохався по самі вуха.

 - Так і навіть більше…, - замріяно сказав хлопець. – Я ради неї на все готовий.

 - Все з тобою зрозуміло, – констатував Влад. – Але я за тебе радий. І які плани на майбутнє? Будеш одружуватись?

 - Я би хоч сьогодні одружувався, але Ліда хоче почекати ще рік, поки нам виповниться двадцять років.

 - Ясно…

 - А ти, як? Як справи з Віркою? – запитав Ростик.

 - Ой, та ми з нею тоді просто переспали і все, – махнув рукою Влад.

 - Ну-у-у, зрозуміло…, - похитав головою Ростик. – А зараз в тебе хтось є?

 - Та є одна, звати Оля, але в нас не має таких сильних почуттів, як у вас з Лідою. Ми зустрічаємось, займаємось сексом, інколи ходимо в кіно, чи в клуб. Мені з нею комфортно і не більше.

 - Ну, я маю надію, що ти колись знайдеш ту, єдину.

 - Ага, можливо колись, – скептично мовив Влад. – Але в мене зараз зовсім інші плани. До речі, ти не передумав на рахунок святкування наших Днів народжень?

 - Ні, все залишається в силі, – сказав Ростик.

Хлопці вирішили, що свої дев’ятнадцятиріччя відсвяткують в Карпатах. Ростик поїде з Лідою, а Влад, можливо, з Олею.

 - Як там Рижинка? – запитав Влад. – Вже сто років її не бачив.

 - Добре, відмінниця. Стала дуже серйозною та відповідальною. Може, якось, зайдеш, вона про тебе також розпитувала?

 - В мене краща ідея, давай завтра підемо з нею на морозиво, – запропонував друг.

 - Супер! Аня буде дуже рада, – зрадів Ростик.

****

Вони втрьох сиділи на відкритій терасі дитячого кафе та їли смачне морозиво.

- Як добре, - розслаблено промовив Влад. – Наче у дитинстві.

 - Я така рада, що ми вибрались на морозиво, – сказала Аня. – Ти тепер взагалі до нас не приходиш, – насуплено глянула на Влада.

 - Вибач, маю багато справ. Та й Ростик постійно пропадає з Лідою, – знизав плечима хлопець. – Але обіцяю виправитись.

 - Добре, ловлю на слові. Зелені вогники заблищали в очах. – А в тебе також є дівчина?

 - Так, – ствердно кивнув Влад.

 - І ти з нею одружишся?

 - Ні, – усміхнувся хлопець й награно серйозно додав. – Я чекаю, коли ти виростеш і одружуся з тобою.

 - Ой, не смішно, – обурилась Аня. – Ти мені, як брат.

Всі весело засміялись.