2 Глава Грудень 1998 – Січень 1999

За день до Нового року колишні однокласники зібралися, щоб вирішити, що необхідно купити для святкування. Усім не вдалося приїхати, тому з двадцяти п’яти учнів зібралося лише чотирнадцять. Зустрілися на подвір’ї школи. Коли усі зібралися, то пішли в найближче кафе. Хлопці зсунули до купи два великих столи, дівчата замовили всім гарячої кави та чаю й приступили до складання списку покупок. Коли список склали, відправили Ростика, Влада, Віру та Ліду за покупками.

Влад взяв Віру за руку й сказав:

 - Ми з Вірою купимо м’ясне та випивку, а ви ідіть за солодким та всім решта. Так буде швидше, – підморгнув до друга Влад.

Коли Влад з старостою пішли, Ростик промовив до Ліди:

 - Як в тебе справи? Як сесія?

 - Та наче все добре. Живу в гуртожитку, познайомилася з новими друзями. Мене вибрали старостою групи, – розповідала Ліда. – А в тебе, як студентське життя?

 - Я також староста. Оце дивний збіг! – усміхнувся Ростик. – Також є багато друзів, але потрібно й багато вчитися.

 - Дійсно, дивно. А на рахунок навчання, ти правий, стільки усього нового та цікавого.

Коли купили все необхідне, вони прямували до місця зустрічі й розмовляли на різні теми, але Ростика цікавило лише одне запитання, чи вона ще й досі його кохає. Хлопець ніяк не міг цього зрозуміти по її поведінці, але на них ще чекає Новорічна ніч і він обов’язково дізнається правду.

Коли компанія прибула на дачу, то вже минула сьома година вечора.

 - Ну що, народ! – сказала Віра. – Якщо дозволите, то на правах колишньої старости «парадом» буду заправляти я.

 - Та-а-ак! – закричала молодь.

Віра швидко розприділила обов’язки й усі приступили до роботи. В домі грала весела новорічна музика, лунав сміх та жарти. Час минав швидко…

Розмістились за розкішним столом й ділилися новими враженнями з студентського життя.

 - Ой, в нас такий смішний викладач з економіки, – розказував Ігор. – Схожий на Карлосона, ще й підтяжки носить.

 - А наш з філософії взагалі нетрадиційної орієнтації, – сказала Віра. – Бідні наші хлопці…

Кімната вибухнула веселим сміхом.

 - А в тебе, що там цікавого? – запитав у Ліди Діма.

 - В нас не так весело. Ми ходимо по психлікарнях та моргах, – серйозно сказала дівчина. В кімнаті повисла мовчанка.

 - Ха-ха-ха! – розсміялась Ліда. – Я ж жартую, а ви повелися! – знову розсміялася вона. – Звичайно, ми ходимо туди, але й там бувають свої приколи.

 - А, як ти, Ростику? – запитала Леся, колишня сусідка по парті.

 - Та все добре, складаємо програми, одні цифри та розрахунки, але мені подобається, – усміхнувся хлопець.

Друзі неспішно куштували смачні страви, пили вино та ще довго розмовляли й згадували шкільні роки.

 - Народ! – скрикнула Віра. – Новий рік через п’ять хвилин!

 - Де шампанське! – викрикнув Влад.

Швиденько принесли з холодильника шампанське й усі взяли в руки келихи. Ростик з Владом відкоркували пляшки й розлили напій.

 - Так, залишилась хвилина! – торжествено сказав Віра. – Швидко загадуйте бажання!

В кімнаті був увімкнутий телевізор, президент говорив новорічну промову і ось на екрані з’явився годинник, що відлічував секунди до Нового 1999 року.

 - П’ять, чотири, три, два, один! – разом рахували однокласники. – З Новим роком!

Хлопці й дівчата пили шампанське, обіймалися й цілувалися, вітаючи одне одного з Новим роком. Серед усього цього шуму й галасу Ростик підійшов до Ліди.

 - Вітаю з Новим роком, - прошепотів їй на вухо хлопець й ледь торкнувся до губ. Приємне тепло розлилося по тілу… Він поглянув у сірі очі, що враз набули стального відтінку й зрозумів, що її почуття залишились незмінними. Адже у своїх почуттях Ростик був тепер твердо впевнений. Хлопець постійно думав про Ліду й зрозумів, що дійсно кохає її. Те, що на перший погляд здавалось просто захопленням, насправді виявилось щирим коханням.

Після застілля включили музику й почали танцювати. Ростик усі повільні танці танцював лише з Лідою і це вже помітили всі.

Після запальних танців Діма запропонував вийти на вулицю, згадати дитинство й пограти в сніжки. Молодь з радістю підтримала таку ідею.

 - Дівчата, проти хлопців – скомандувала Віра.

Почалася справжня снігова війна. Сніжки летіли з усіх боків. Крики та веселий сміх лунав на всю округу. Вцілілих не залишилось, усі були в снігу, розпашілі та розчервонілі, сповнені радістю та гарним настроєм.

 - Я вже давно так не веселився! – обтріпуючи сніг, сказав Ігор.

 - Так, гарно покидали сніжки, – усміхнулась Леся.

Вже майже на світанку почали розходитись по кімнатах, щоб трішки відпочити й поспати. На першому поверсі було дві кімнати, не рахуючи вітальні, а на другому – п’ять кімнат, тому місця всім було вдосталь.

Влад, як і минулого разу, усамітнився з старостою. Як виразилась Віра: «Секс по-дружбі, також варіант». Вони не планували нічого серйозного, а хотіли просто приємно провести час разом.

Ростислав взяв за руку Ліду й повів у вільну кімнату. Він відчув, як тремтять її пальці, тому ще міцніше стис їх. Коли вони опинились в кімнаті, хлопець припав губами до її губ. Він пристрасно цілував її обличчя, шию, а його руки гладили її юні груди. Ростик знав, що він у неї перший і це ще більше розпалювало його. Він ще нічого не говорив їй про свої почуття, тому вирішив зараз у всьому зізнатись.