ІІ Розділ 1 Глава Квітень 1997

Зелена трава, запашні квіти, синє небо, тепле сонце, спів пташок… Гарний передсвятковий настрій витає у місті. Усі щасливі та усміхнені перед Великоднем.

 - За тиждень Паска, – нагадав Юра. – Може покличемо на перший день батьків до нас?

 - Гарна ідея. Артимовські, напевно, поїдуть до Золочева?

 - Так, поїдуть. Я говорив з Романом.

У Чистий четвер за традицією кожна справна господиня пече паски. От і Надія з Анею пекли пасочки. Дівчинка всіляко допомагала мамі. Вона помила родзинки й висипала їх у тісто.

 - Я люблю, щоб паска була солодка і мала багато родзинок, – сказала Аня.

 - Я теж так люблю, – усміхнулась мама.

Коли тісто в формах підійшло, то дівчинка змастила пасочки зверху взбитим яйцем, а Надя поставила їх пектися в духовку. Як паски спеклись, то квартира наповнилась смачним ароматом. Коли паски підстигли, Аня вибрала саму гарну.

 - Ось цю пасочку будемо святити.

 - Гаразд, – погодилась мама. – Іди, принеси кошик. Ми відразу її туди покладемо.

В суботу зранку Аня з мамою готували Великодній кошик. В центрі стояла запашна паска, по боках обкладена кільцем домашньої ковбаски, також там був шматок сальця та шинка, кольорові писанки, хрін і трішки масла, а сам кошик прикрасили стрічками й зеленим гришпаном. Зверху кошик накрили вишиваним рушничком.

За традицією паску завжди ходили святити у суботу, а їли в неділю після служби Божої.

 - Ходімо, Ростику! – крикнула Аня з коридору.

 - Йду! – хлопець вийшов з кухні з кошиком в руках. – Пішли, ще зайдемо за Владом.

Втрьох вони попрямували до церкви. На церковному подвір’ї зібралось чимало народу. Люди стояли великим колом кругом церкви, виставивши наперед свої кошики для освячення. Після короткої служби священик обійшов усіх й покропив кошики й людей свяченою водою.

 - Що, їдете завтра до бабусі? – запитала Аня у Влада, коли вони йшли додому.

 - Так, в Золочів, але ми ввечері повернемось додому, а ви кудись їдете?

 - Ні, до нас прийдуть в гості наші дідусі й бабусі, – відповів Ростик.

 - А то далеко вам їхати в той Золочів? – спитала дівчинка.

 - Та, ні, десь годину, а що?

 - Просто цікаво. А Золочів велике місто? – цікавилася Аня.

 - Ні, не дуже. До речі, там є замок.

 - Так! А, ти там був? – питала вона. Влад ствердно кивнув. – А ти, Ростику, також їздив у Золочів?

 - Так, колись на літніх канікулах я часто їздив з Владом до його бабусі й дідуся, – усміхнувся брат. – Класні тоді були часи…

 - Так, друже, класні. Де ми тільки не були… Все місто облазили, – погодився Влад і підморгнув до Ані. – Може колись і тебе візьму з собою до Золочева.

 - Обіцяєш? – заплескала в долоньки Аня.

 - Обіцяю, Рижинко, обіцяю, – посміхнувся Влад.

 - Наша Аня, як жабка-мандрівниця, – сказав Ростик. – Усюди б їздила, все розглядала та про все розпитувала.

 - Мені усе цікаво, – сказала дівчинка. – Хіба це погано?

 - Звичайно, що ні, – обійняв сестру брат.

В неділю зранку сім’я Кульчицьких пішла до церкви. Усі були одягнені в святкове вбрання. Гарний настрій сповнював кожного. Усі віталися: «Христос Воскрес!» й відповідали: «Воістину Воскрес!»

Після служби Божої з гарним настроєм люди поверталися по своїх домівках, щоб відсвяткувати з рідними та близькими саме важливе свято християн – Воскресіння Христове.

До Кульчицьких прийшли батьки. Усі розсілися за багатий стіл, перед трапезою помолились і лише після цього почали обідати. Рідні розпитували в Ані про успіхи в школі, а в Ростика про плани на майбутнє.

Аня, як і брат, також вчилася на відмінно й мала отримати в кінці року похвальний лист. Ростислав закінчував школу з золотою медаллю, Влад також не відставав від друга по успішності. Хлопці, як і планували, вирішили, що вступатимуть в престижний Львівський університет імені Івана Франка. Ростик на спеціальність програміста, а Влад на міжнародника.

 - Молодці, внучки! – похвалив дідусь Петро, батько Юри.

 - А ти ким хочеш стати, коли виростеш? – запитала в Ані  бабуся Оля, мати Надії.

 - Я стану вчителькою, – гордо промовила дівчинка.

 - О, як мама, – усміхнувся дідусь Іван, батько Наді.

 - Майже, я хочу бути вчителькою молодших класів, – пояснила онучка.

 - О, це гарна професія для жінки. – підтримала дівчинку Люба, мати Юри.

Вони ще розмовляли про роботу, згадували цікаві моменти з свого життя, ділилися враженнями та планами. Аня про все розпитувала, адже була дуже цікавою та допитлтвою дівчинкою. Ввечері, коли бабусі й дідусі розійшлися, Ростик з Владом пішли у центр, зустрітися з друзями. Аня в своїй кімнаті читала казку, а Юра з дружиною пили вечірній чай на кухні та насолоджувались компанією одне одного.

 - Як все таки добре, що ми сьогодні зібрали всіх в нас. Батьки собі поговорили. Ми так рідко збираємось разом, – розмірковував Юра.

 - Так, побутова рутина забирає багато часу, – погодилась Надя.

 - Ти права, – Юра обійняв жінку. – Я тебе дуже кохаю. Знаю, я рідко говорю тобі про це, але ти завжди в моєму серці та думках.