3 Глава Січень 1997

Сніг наче пуховою ковдрою вкривав гори… Від чистого повітря аж паморочилося в голові. Гірська річка швидко несла свої води в далечінь. Вічнозелені сосни й смереки захоплювали своєю величчю.

 - Яка краса! – промовила Олена. – Як чудово, що ми нарешті разом вибралися в Карпати.

 - Так, – погодилася Надя. – Яремче дуже гарне містечко.

 - А ми поїдемо на канатну дорогу? – запитала Аня.

 - Звичайно, доню, – сказав батько. – А зараз ходімо кудись зігріємось.

 - І поїмо, – додав Роман.

Дружньою компанією вони зайшли в ресторан «Гуцульщина». Дерев’яна будівля зведена без жодного цвяха. В середині стояла автентична дров’яна піч, облицьована кахлями, а ще дерев’яний годинник філігранної роботи з механічними фігурками.

Вони захоплено розглядали чудові витвори гуцульського мистецтва.

 - Тут просто чарівно! – захоплено промовила Надія.

 - Так, дуже гарно, – підтримав її чоловік.

Коли сім’ї все роздивилися й сіли за великим столом, до них підійшла молоденька офіціантка у народному строї й принесла меню, а за декілька хвилин повернулась, щоб взяти замовлення.

 - Доброго вечора панство! Що будете замовляти?

Поки дівчина записувала все у блокнотик, Влад просто пожирав її очима. Ростик лише помахав головою й прошепотів другу:

 - Ти можеш замість рентгену працювати. Вже так не витріщайся на неї. Влад лише невинно знизав плечима.

Вирішили замовити традиційні гуцульські страви. Коли принесли їжу, приємно вразило те, що посуд у ресторані керамічний з розписом, виявляється, зроблений на замовлення майстрами з Косова.

Після смачної вечері пили карпатський чай.

 - Як добре, що ми сюди приїхали..., – замріяно сказала Надя.

 - Ага, а хто запропонував? – усміхнувся Роман.

 - Так, ти молодець, що організував цю поїздку, – похлопав по спині друга Юра.

Офіціантка принесла рахунок й грайливо зиркнула на Влада, той підморгнув їй у відповідь. Ніхто нічого не помітив окрім Ростика, котрий надто добре знав свого друга.

На наступний день вирішили, що з самого ранку поїдуть у Ворохту на лижі й заодно покатають Аню на підйомниках.

Коли пізно ввечері після насиченого дня дорослі та Аня пішли в готель, холопці вирішили прогулятися перед сном.

 - Як там Марта? – спитав Ростик.

 - Яка Марта? – не зрозумів друг.

 - Ти мене дивуєш. Вже взагалі лік своїм пасіям втратив, – закотив очі Ростик. – Та білявка з дискотеки.

 - А-а-а! Не знаю…

 - Ти до неї не дзвонив?

 - Ні, ми ж не зустрічаємось, – хмикнув Влад.

 - Але ж ти з нею спав!

 - Ой, ну і що? Просто секс і нічого більше. Вона на це погодилася. Які проблеми?

 - Я тебе не розумію, невже ти не хочеш мати якісь нормальні стосунки?

 - Зараз не хочу. І взагалі, ти так говориш, ніби тобі купу років. Влад стукнув друга в бік. – Розслабся! Ми молоді, гормони грають, а навколо стільки гарних дівчат.

 - Я так не можу, для мене мають бути хоч якісь почуття, а не просто звірині інстинкти.

 - Ну, як знаєш, а я ще маю вдосталь часу, щоб нагулятися і насолодитися, як ти виразився, «звіриними інстинктами», – розсміявся Влад.

З самого ранку Аня з нетерпінням чекала на поїздку. Дівчинка дуже хотіла покататись на канатній дорозі. Коли вони під’їжджали до Ворохти, вона ще здалека помітила, як люди сидять в гойдалках канатки і неначе парять над землею. Ані стало лячно й вона промовила:

 - Я напевно не піду з вами на канатну дорогу.

 - Чому? – здивувалася мама. – Ти ж так цього хотіла!

 - Так, але мені страшно…, - розгубилася дівчинка.

 - Але ж я з тобою підніматимуся, – заспокоював Ростик. – Нема чого боятися.

 - Гаразд! – зраділа вона. – А ти мене міцно будеш тримати за руку?

 - Звичайно, – усміхнувся брат.

Аня сиділа на жорсткому сидінні й розглядала все навкруги. Могутні гори вкриті засніженими соснами та смереками, іскрилися на сонці. Вона неначе летіла над усією цією красою, аж захоплювало подих.

 - Клас! Така краса навколо!

 - Бачиш, а ти боялася, – усміхнувся Ростик.

 - А тепер не боюся, – гордо сказала сестричка. – З тобою мені нічого не страшно. – й подумавши додала. - І з Владом теж.

 - Так, Рижинко ми тебе образити не дозволимо, – пригорнув до себе сестру Ростик.

Коли всі піднялися на гору, інструктор роз’яснив, як правильно спускатися на лижах. Влад та Ростик вміли добре на них кататися, тому вирішили допомогти Ані й підтримували її за руки.

 - Так, обережно, – сказав Влад. – Ноги тримай рівно, щоб лижі не роз’їхались.

 - Молодець! – похвалив брат. – Ще трішки практики й ти сама зможеш спускатися з гірки.

 - Ура! – зраділа Аня.

 - Як твої успіхи в школі, Рижинко? – запитав Влад. – Вже з кимось потоваришувала?

 - Так, маю подругу, звати Настя, вона моя однокласниця. – щиро усміхнулась дівчинка. - І вчитися мені дуже подобається, все таке нове й цікаве.

 - Чудово! – сказав Влад. – От будеш гарно вчитися й станеш розумною дівчинкою.

В готель сім’ї повернулись пізно ввечері, замучені, але дуже задоволені. Після ситної та смачної вечері захотілося спати, всі розійшлися по своїх номерах. Старші Артимовські мали окремий номер, Аня була з батьками, а хлопці поселилися разом.

 - Класно сьогодні покатались, – сказав Влад.

 - Так, – позіхаючи, погодився друг. – Я так втомився.

 - Я теж. Рижинка була сьогодні на сьомому небі від щастя, – усміхнувся Влад, згадуючи іскристі зелені оченята і руденькі кучерики.