ІІ ЧАСТИНА І Розділ 1 Глава Вересень 1996

Невпинно біжить час… Ніщо не стоїть на місці, все змінюється…

В країні відбулися кардинальні зміни, 24 серпня 1991 року Україна стала незалежною та суверенною державою. Для молодої країни настали важкі часи… Почався спад виробництва й економічна криза, росла інфляція, збільшувався зовнішній борг країни, знижувався курс грошової одиниці. Люди зневірялися й нарікали на владу, дехто хотів повернутися назад в Радянський Союз. Проте минуле не повернеш, а важкі часи потрібно з гідністю зустріти й пережити. В скрутній ситуації завжди виникають обставини й знаходяться люди, що прагнуть змін на краще і роблять для цього все можливе. Та попри проблеми й кризу, Земля продовжувалася крутитися, а люди народжувалися, зростали, вчилися, ходили на роботу. Життя продовжується не зважаючи ні на що…

У сім’ї Кульчицьких свято. Їхня донечка сьогодні йде у перший клас, а син у випускний одинадцятий клас.

Аня стояла біля дзеркала й розглядала своє відображення. На неї дивилася усміхнена дівчинка з довгими рудими косичками, зеленими очима, прямим носиком, вкритим дрібними веснянками. Дівчинці дуже сподобалась її шкільна форма - білосніжна блузка й бордового кольору шкільний сарафан. Аня покрутилась біля дзеркала.

 - Що, мала любуєшся собою? – запитав брат.

Ростислав став високим і красивим юнаком. Голубоокий блондин - погибель для всіх дівчат. Попри свою вроду, хлопець серйозний та поводить себе з дівчатами ввічливо й культурно.

Ростик дуже любив свою молодшу сестричку, завжди старався розвеселити й догодити їй: погратися у веселі ігри, почитати цікаву казку чи історію, погуляти в парку, погойдати на гойдалці. Аня проводила багато часу з братом та його другом. Спочатку це дуже не подобалось й дратувало Влада, адже вони з Ростиком були завжди не розлий вода, а тут з’явилась третя та ще й така мала. Хлопці навіть серйозно посварились через це, але зрештою Влад змирився з присутністю малої «Рижинки» - так він її називав.

Пройшов час і Влад почав сприймати Аню, як власну сестру і їхній дует плавно переріс у тріо. Вони усюди ходили з малою Рижинкою разом, захищали її від будь-яких образ з боку інших дітей. Дівчинка раділа від такої опіки й уваги, адже почувала себе наче маленька принцеса.

Коли хлопці перейшли у старші класи і в них почали з’являтися дівчата, то Аня всеодно залишалася для них найкращою дівчинкою. Звичайно, вона не ходила з ними на їхні побачення, але була в курсі подій.

В двері хтось подзвонив.

 - То, напевно, Влад прийшов, – сказав Ростик. – Ми домовились, що підемо на дзвоник з ним разом.

 - То ти не підеш з нами? – запитала Аня.

 - Ні, але зустрінемось у школі.

 - Ну добре, – сумно промовила вона.

 - Вище носа, першокласнице! – брат клацнув Аню по носі й пішов відчиняти двері.

На порозі стояв Влад. Повна протилежність Ростиславу. Хлопець трішки вищий і ширший в плечах за друга. Ростик був милим та ввічливим, а Влад справляв враження такого собі «поганого хлопця». Чорне пряме волосся спадало на лоб, а жорсткий та пронизливий погляд темно-карих очей небезпечно притягував і манив. Хлопці були ще юними, але вже не мали відбою від дівчат. Ростислав завжди поводився з ними стримано, а от Владислав не пропускав жодної. Хлопці були зовсім різними ззовні та характерами, проте з кожним роком їхня дружба ставала міцнішою.

 - Привіт! – потиснув руку другу Влад і додав Ані. – Що, Рижинко, готова до школи?

 - Звичайно, мені аж не терпиться познайомитись з однокласниками.

Хлопці попрощалися з Анею та пішли до школи.

Урочисту лінійку розпочали з Гімну України. Після промови директора школи та напутніх слів запрошених гостей, найкращий випускник школи і першокласниця мали пройти повз всі класи й продзвонити у дзвінок символічно, сповіщаючи про початок навчального року.

Для почесного дійства обрали Влада та Аню.

 - Ну, що Рижинко, давай сідай на плече, – промовив хлопець. Він допоміг їй зручно вмоститися і передав дзвінок. – Ого, важкенький для тебе, давай буду допомагати тобі дзвонити.

-  Давай! – усміхнулась дівчинка.

Аню аж розпирало від гордості та радості, адже саме вона дзвонитиме у дзвінок, саме її вибрали з поміж інших дітей.

В Надії в очах стояли сльози радості, коли її донечка дзвонила у дзвінок. «Вже й Аня до школи пішла», – подумала вона,- «А Ростик вже закінчує школу, треба думати про поступлення. Як час швидко минув…»

Після лінійки діти з батьками й вчителями розійшлися по своїх класах. Після коротких батьківських зборів, Кульчицькі й Артимовські вирішили відмітити таку важливу подію

 - Ходімо до нас, – запропонувала Надя. – Я вчора пляцок спекла.

 - Ходімо! – погодились Артимовські.

Коли всі розсілися за столом і смачно пообідали, то почали розмову про майбутнє поступлення дітей.

 - Ну, а ви вже вирішили куди поступати будете, хлопці? – спитав Юра.

 - Звичайно, - сказав Ростик, - Я планую поступати на програміста. Скоро все буде робитися за допомогою комп’ютерів.

 - А я хочу стати дипломатом, тому поступлю на міжнародні відносини, – відповів Влад.

 - Молодці! – сплеснула в долоні Олена. – Так швидко виросли, такими красунчиками поставали.