3 Глава Березень 1990

Хоча вже й був початок березня, зима ніяк не хотіла здавати свої позиції. Кучугури брудного снігу помалу танули й вода потічками лилася по бруківці. Та попри сирість і сірість, у повітрі пахло весною. Весна – пора відновлення й оживання природи, пора кохання та мрій, пора нових звершень і гарного настрою…

Восьме березня – жіночий день… Прекрасна половина людства чекає на подарунки, а сильна половина ламає голову, що ж подарувати, щоб догодити.

Юра тихенько увійшов до спальні, Надя ще міцно спала. Чоловік поставив на тумбочці, що біля ліжка, коробочку з духами та букетик підсніжників. Духи йому по великому блату дістав співробітник із самої Франції. Юра закохано дивився на дружину поки та спала. Наче відчувши погляд, Надя розплющила очі.

 - Привіт…, - сонно промовила вона.

 - Привіт, кохана. Вітаю з восьмим березня, – прошепотів він, цілуючи її вуста і передав дружині подарунок.

 - Дякую… О! Французькі духи! Де, ти їх купив? – здивувалась вона.

 - Яка різниця. Тобі подобаються?

 - Вони просто чудові! - Надя вдихнула солодко-терпкий аромат. Жінка притулилася до чоловіка й прошепотіла йому на вухо:

- А в мене для тебе є також сюрприз. Я – вагітна…

Він відразу й не зрозумів, що сказала дружина. Коли нарешті до нього дійшло у чому справа, Юра почав цілувати та обіймати її. Підняв на руки й закружляв по кімнаті.

 - Ура! Який я радий! В нас буде дитина!

 - Тихіше, а то ти весь будинок розбудиш, – розсміялась Надія.

Вони сиділи на ліжку, обійнявшись, радісні та щасливі… Пройшло багато років й подружжя вже й не надіялось на другу дитину, а тут така чудова несподіванка.

Коли Юра трішки заспокоївся, то почав розпитувати дружину.

 - І який у тебе термін?

 - Та навіть не знаю, сама лише цього тижня дізналася. Думаю, може три або чотири тижні.

 - Боже, як це чудово, я ще не можу повірити, - усміхнувся чоловік. – А коли ти йдеш до лікаря? Я піду з тобою!

 - Давай підемо на наступному тижні. А ти б кого більше хотів? – запитала дружина.

 - Звичайно донечку, таку ж красиву, як і її мама. Але, чесно кажучи, мені байдуже хто в нас народиться, головне щоб все було гаразд. Тому ніяких лишніх навантажень. Нічого важкого не роби й не підіймай, – наполягав Юра.

 - Ой, Юро! – розсміялась вона. – Я ж не хвора, а вагітна.

 - Навіть не сперечайся, тобі потрібно берегтися. Мені до тепер моторошно, як згадаю про Олену.

 - Гаразд, постараюсь, – промовила Надя.

****

Білі стіни з пофарбованими у синій колір панелями та їдкий запах хлорки – невід’ємні складові будь-якої лікарні. Надія знервовано теребила хустинку й чекала в черзі на прийом до гінеколога. Юра ніжно обійняв її за плечі й стиха промовив:

 - Не хвилюйся, все буде добре...

 - А ось і наша черга підійшла. – промовила Надія, коли з кабінету вийшла пацієнтка.

Вони зайшли до лікаря. Після огляду та УЗД гінеколог сказала, що Надя на п’ятому тижні вагітності. На даному етапі вагітність протікає добре, по підрахунках, народжувати десь на кінець жовтня. Лікарка завела на нову пацієнтку справу і виписала довідки на потрібні аналізи. Коли узгодили дату наступного прийому, щасливе подружжя вийшло з кабінету.

Вони з радісними посмішками вийшли від лікаря. По широкому коридорі лікарні назустріч до них йшов Роман.

 - Привіт, що трапилось? – стурбовано запитав він.

 - Все добре, – заспокоїв його Юра. Він глянув на дружину, й отримавши ствердний кивок, радісно промовив:

– У нас буде поповнення.

 - Вітаю! – щиро усміхнувся хірург. Він обійняв своїх друзів й додав:

– Дуже радий за вас.

 - Дякуємо, – усміхнулась Надя. - А де Оленка?

 - В ординаторській, – відповів Роман, зрозумівши, що Надя хоче поділитися радістю з подругою, стиха додав: – Там зараз якраз нікого не має.

 - Я не надовго. – промовила Надя залишаючи чоловіків й пішла по коридору в напрямку кабінету.

Олена саме пила каву, коли в ординаторську увійшла Надія.

 - Привіт! – сказала вона.

 - О, привіт!– здивувалвсь Олена. – Що трапилось? Чому ти тут?

Надя трохи переживала, як сприйме звістку подруга, адже втрата дитини залишиться її болем назавжди. Та Олена є її найкращою та єдиною подругою, тому приховувати від неї вагітність не має сенсу. Вона зробила вдих й з усмішкою промовила:

 - Не хвилюйся, я була на огляді в гінеколога.

 - У тебе якісь проблеми? – стривожилась Олена.

 - Ні, просто я – вагітна…, - зніяковіло усміхнулась Надя й глянула на реакцію Олени.

 - Ти – вагітна! - Олени очі округлилися від здивування.

 - Ну… Так…, - розгубилась Надя.

 - Дорогенька, яка ж я рада за тебе! Подруга кинулась обіймати її . – Це ж таке щастя!

Надя заспокоїлась, адже Олена з радістю сприйняла її вагітність. Жінки домовились, що у вечері обов’язково зустрінуться, щоб поговорити в більш спокійній обстановці.

Додому Надя та Юра поверталися радісні та щасливі.

 - Давай зараз Ростику розповімо, – запропонувала вона. – Думаєш, він зрадіє?

 - Я впевнений у цьому. Він завжди хотів мати братика або сестричку.

Ростик наполегливо вчив вірш, тому й не відразу почув, що прийшли батьки.

 - Синку! – гукнув батько. – А ходи но сюди!

 - Що там трапилось, тату?