2 Глава Лютий 1990

До приходу гостей залишались лічені хвилини. В квартирі Артимовських витав гарний настрій та аромат смачних страв.

З самого ранку чоловік та син привітали свою дорогу матусю й подарували золотий перстень. Потім все закрутилось… Хлопці у вітальні розклали та сервірували стіл, а Олена поралась на кухні. На свято запросили лише самих близьких: обох батьків та сімейство Кульчицьких. За день до знаменної дати приходила Надія й до пізнього вечора допомагала подрузі на кухні.

Олена глянула на себе в дзеркало. Вона одягла червону трикотажну сукню до колін, зробила легкий макіяж й розпустила своє чорне пряме волосся. Все така ж струнка й красива, але в очах залишився сум втрати.

Першими прийшли Кульчицькі. Після привітань та обіймів, хлопці пішли у вітальню, а жінки на кухню.

 - Як в тебе справи на роботі? – запитала Олена.

 - Цього року випускаю свій клас, такі хороші діти…, - сумно відповіла подруга. – Я так до них звикла.

 - Нічого не поробиш. Час минає, а діти підростають. Он нашим скоро вже десять років.

 - Так, повиростали наші хлопці… Та й для нас, на жаль, час на місці не стоїть…

В коридорі почулися кроки й на кухню увійшла мама Олени, Галина Іванівна.

- Ось де ви? Вітаю, донечко! Жінка обійняла та поцілувала дочку.

Коли всі гості були в зборі й розсілися по своїх місцях, Роман виголос ив тост:

 - За тебе, кохана! Бажаємо лише радісних та позитивних моментів! І знай, що ми всі тебе дуже любимо та цінуємо.

За столом велися неспішні розмови. Діти швидко поїли й побігли гратися на вулицю у сніжки. Чоловіки, як завжди, завели мову про політику, адже в країні готувалися до кардинальних змін. Розпадався Радянський Союз. Не вірилось, що така велика держава, що проіснувала купу часу, просто може зникнути з карти світу. Союзні країни мають на меті прийняти декларації про суверенітет, а потім оголосити про свою незалежність. Україна також готувалась до незалежності… Ніхто не знав чого чекати від таких змін, але всі вірили у краще майбутнє. Звичайно, було страшно, адже коли попереду невідомість, завжди страшно. Проте на Заході України всі чекали на омріяну незалежність. Люди хотіли самі вирішувати свої питання в країні, розпоряджатися прибутками та ресурсами держави, а не слухати настанов «старшого брата», який гріб до себе всі доходи. Вся країна, затамувавши подих, чекала змін…