ІV Розділ 1 Глава Січень 1990

Сніг іскрився на деревах та кущах. Легенькі сніжинки політували в морозяному повітрі. В центрі міста перед оперним театром стояла велика ялинка, прикрашена різноманітними іграшками та блискучими гірляндами. Люди звідусіль сходились до зеленої красуні, щоб зустріти Новий рік.

Кульчицькі й Артимовські також вирішили зустріти прийдешній рік біля ялинки й прямували в центр.

 - Швидше, швидше! – вигукували хлопці. – А то ми не встигнемо на салюти!

 - Все ми встигнемо, - сказала Олена, - зараз лише одинадцята година.

 - Після салюту йдемо до нас! – наполягав Роман. – На нас чекає смачнючий торт.

 - Ну, якщо є торт, то ми, звичайно, йдемо. - Юра підморгнув дружині.

Хлопчаки бігали навколо батьків й кидалися сніжками. Непомітно до гри долучились й старші. Так вони, розчервонілі, розпашілі та абсолютно щасливі, дійшли до ялинки.

 - Яка велика! – захоплено промовив Ростик.

 - Яка гарна! – заплескав у долоні Влад.

Тут зібралось багато людей. Всі сміялись, веселились, співали й раділи прийдешньому Новому році. Як і кожен рік, люди надіялися на краще майбутнє.

Роман витягнув пляшку шампанського й паперові стаканчики.

 - Ну, що, залишилось ще дві хвилини старого року. Тримайте наші імпровізовані келихи. - він розлив іскристий напій.

Люди на площі почали зворотній відлік: «Десять, дев’ять, вісім, сім, шість, п’ять, чотири, три, два, один! З Новим роком!». Всі вітали одне одного й бажали усього доброго.

 - Вітаємо вас з Новим роком! – прокричали хлопці й обійняли своїх батьків.

 - З новим щастям! – усміхнулась Надя.

Різноманітні феєрверки розтинали небо своїм яскравим сяйвом. Сотні кольорових зірочок розривалися й промінчиками спадали на землю.

 - Кла-а-ас! – прокричав Влад.

 - Просто су-у-упер! – заворожено дивився у небо Ростик.

Після феєрверків сім’ї неспішно попрямували до Артимвських на «продовження бенкету».

 - Гарно було! – захоплено сказав Ростик, поїдаючи шматок торта.

 - Та-а-ак! – погодився Влад. – Завтра йдемо кататися на гірку?

 - Звичайно, добре, що канікули лише розпочалися,– усміхнувся друг.

Різдво традиційно святкували з батьками. Артимовські поїхали спершу до батьків Романа, а потім навідалися в Золочів до батьків Олени. Кульчицькі також відвідали своїх. Батьки Надії жили у Львові, а Юрія в Дрогобичі.

 - Швидко промайнуло Різдво й шкільні канікули, – промовила Олена. – Вже скоро й моє День народження.

 - В тебе кругла дата, – поцілував дружину Роман. – Давай влаштуємо гарне свято.

 - Тридцять п’ять – це не зовсім кругла дата, – посміхнулась дружина.

 - Ну-у-у на пів кругла, – прошепотів чоловік. – Душа потребує свята, погоджуйся.

 - Гаразд, – погодилась вона. – Але з умовою, що будуть лише свої.

 - Домовились, – зрадів Роман. – Цей рік взагалі багатий на круглі дати. В Юри також тридцять п’ять років виповниться, а нашим малим стукне десять років.

Почалось нове десятиліття й Олена надіялась, що в її сім’ї вже не буде втрат та серйозних проблем і вірила лише в позитивні зміни. В неї є все - її сім’я, коханий чоловік і розумний та красивий син, а ще вірні друзі, які завжди допоможуть і розрадять. На роботі також справи йдуть добре. Життя стало спокійним та розміреним, саме таким, як і любила Олена.