І ЧАСТИНА І Розділ 1Глава Літо 1983

На одній з маленьких вулиць старого міста стоять дві п’ятиповерхівки. Між будинками розмістилось подвір’я з дитячим майданчиком там росте великий горіх, що дає прихисток від вітрів та палючого сонця. Біля будинків поставили лавочки, на яких незмінно сиділи бабусі – пенсіонерки та завжди теревенили про свої справи й були в курсі останніх подій та пліток. Жителі будинків звертались до них виключно «пані» за що отримували схвальний кивок і привітання.

На майданчику гралось, двоє хлоп’ят, а їхні мами сиділи біля них на лавочці під розлогим горіхом й розмовляли.

- Дивись, як повиростали наші хлопчики. – сказала Олена, висока брюнетка з карими очима.

- Так, а здається лише вчора лежали ми в пологовому в одній палаті. А вже майже три роки минуло, - розсміялась Надія. Жінка була середнього зросту з густим світло-русявим волоссям і голубими очима.

- Ага! Але якось дивно, що ми лише в лікарні познайомились, хоч живемо у сусідніх будинках, - задумалась Олена.

- Дивно…, - погодилась Надя. – Але я дуже рада, що зрештою так сталося. Ми подружились і синочки наші он, як гарно граються.

- Так, можна сказати дружимо сім’ями, – усміхнулась брюнетка. – До речі, скоро в наших малих День народження, як відмічати будемо? Знову перенесемо на один день?

- Звичайно перенесемо, різниця ж між ними лише один день.У вас, чи в нас зберемось? – запитала Надя.

- Звичайно в нас. Наша квартира трохи більша і живемо ми на другому поверсі.

- Гаразд, – погодилась жінка.

Хлопчики були наче дві протилежності. Олени син – Владислав, худенький з темним і прямим, як у мами волоссям і темно – карими, майже чорними очима. Син Надії – Ростислав, білявий, кучерявий хлопчик з голубими очима та рожевими пухкенькими щічками. Характери хлопчиків були також різними: Влад завжди неспокійний, рухливий та жвавий, а Ростик радісний, виважений і слухняний хлопчик.

- Зараз десь наш тато прийде, – глянула на годинник Надя. – А твій Рома нині знову на чергуванні? Важко, напевно?

- Так, але ми вже звикли, – відповіла Олена. – Ми знали, що обрали важку професію лікаря.

- О-о-о, це точно не моє! Не уявляю, як Рома може дивитись на усю цю кров і нутрощі! Ще й поратись там! - Надя аж скривилася.

- Так, приємного мало, але й це хтось мусить робити, – відповіла Олена. – Скоро і я вийду на роботу, декрет вже закінчується.

- І мені також прийдеться…, - промовила подруга. – Добре, що хоч навчання в школі розпочинається з першого вересня. Мені цього року дають керівництво. Буду мати свій клас.

- Так це ж чудово! От віддамо малих у садок, підемо на роботу і все закрутиться, час швидко пробіжить, а там і до школи підуть, - роздумувала Олена.

- Так, час не стоїть на місті, – погодилась Надя. – А от і наш тато.

До них підійшов високий, стрункий чоловік з світлим хвилястим волоссям. Він поцілував Надію й взяв на руки Ростика.

- Привіт, Юро! – привіталась Олена. – Як справи на роботі?

- Привіт, та як завжди цифри, дебет, кредет. А Рома що, на роботі?

- Звичайно, – відповіла сусідка.

- Ну, ходімо додому, – сказала Надя, - будемо вечеряти. До завтра, Оленко!

- Бувайте! – промовила вона.

Юра посадив сина собі на плечі, обійняв дружину й утрьох вони рушили до будинку.

Поки чоловік перевдягався, Надя розігріла вечерю й накрила на стіл. Ростик грався на підлозі машинкою й видавав відповідні звуки.

- Синку, мий ручки і будемо їсти. – Сказав Юрій.

За вечерею розмовляли про пройдешній день.

- Олена запропонувала відмічати День народження дітей у них вдома, – повідомила дружина.

- Чудово! – відповів Юра. – Продумайте меню, складіть списки, а ми з Ромкою все купимо.

- Завтра цим і займемось.

Надя любила все розплановувати, цим вони з Оленою були схожі. Можливо їхні професії вплинули на таку скурпульозність. Жінки ніколи не ходили в магазин без списку покупок, всі комунальні послуги завжди сплачувались вчасно, а важливі квитанції зберігались і тримались у відповідному місці. У домі кожної панувала ідеальна чистота і порядок.

****

Роман з Оленою познайомились в університеті.

Олена перейшла на третій курс. Завтра розпочиналося навчання і вона поспішала в деканат, щоб дізнатися розклад занять. Студентка не помітила хлопця, що йшов назустріч й з усієї сили врізалась в нього. Так вони й познайомились.

Спочатку дівчина довго впиралася й не хотіла йти на побачення, та Роман був незламним. Ще тоді, в коридорі універу, хлопець зрозумів, що вона саме та і він нізащо не відпустить її. Олена не планувала заводити серйозних відносин, бо вважала, що для цього буде час і на п’ятому курсі, тому на залицяння та компліменти Романа лише ввічливо усміхалась.

Дівчина вирішила не морочити хлопцеві голову й чесно йому сказала, що по-перше: потрібно вчитися, по-друге: вона не сприймає його залицяння серйозно, і по-третє: на даному етапі свого життя вона взагалі не хоче зав’язувати серйозних стосунків, рано ще.