Проти вітру
Розділ 18
Дорога змійкою пролягала між зів’ялим золотом стерні, і серце билося так, наче ось-ось вискочить із грудей. Машина стрибала на ямах, мовби теж відчувала паніку, що росла в мені. І коли ми вже майже доїхали до пагорба — побачили дим.
Спершу тонка сіра нитка — мов чиясь душа тікала в небо. А потім усе небо стало важким, чорним, ніби його хтось вимазав сажею.
Я натиснула сильніше на газ.
— Швидше... — прошепотіла сама до себе, хоч пальці вже давно тремтіли на кермі.
І ось ми виринули на пагорб.
Переді мною, внизу, як на долоні — палаючий маєток. Мій дім. Мій світ. Там, де пахло дитинством, де стіни ще зберігали голоси минулих поколінь.
Полум’я лизало дах, стікало по вікнах, мов розпечене сонце спускалось з неба. Хтось бігав у дворі — люди з відрами, маленькі постаті в паніці. Але це було мовчазне кіно: я не чула ні криків, ні потріскування дерева, лише стукіт власного серця.
Я натиснула на гальма, машина зупинилась. І в тиші мотору, в цій короткій завмерлій миті — я відчула, як гинуть спогади.
Шановні читачі!
Написання книги тимчасово призупинене через роботу над іншим твором.
Це не скасування — лише пауза.
Дякую за розуміння і підтримку!
#4724 в Любовні романи
#2098 в Сучасний любовний роман
#532 в Детектив/Трилер
#196 в Трилер
Відредаговано: 28.10.2025
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
