28

Глава 28

-- То куди ми йдемо? Я бачу, що цей вечір чомусь дуже важливий для тебе, тому здогадуюся, що це не просто вечеря у колі друзів. Зізнавайся, що ти приховуєш від мене? -- Допитувалася Аня, але я не хотів відкривати карти, тому вперто зберігав інтригу. 

--  Ти все ще не одягнена, а нам скоро виходити, -- змінюю тему, щоб нічого не розповідати. 

-- А Матвій? Ми ж не можемо залишити дитину одну без нагляду. Хтось має бути поряд з ним. Ти зміг додзвонитися до Таїсії?

Аня так щиро хвилювалася за Матвія і не тільки за нього, а й за всю ситуацію в цілому. 

-- Прошу не хвилюйся так. Я не зміг додзвонитися до Таї. Її телефон вимкнений, тому  навіть припустити не можу куди її понесло. А за Матвія не хвилюйся з ним посидить Таня. Він знає її, тому жодних проблем не виникне. Одягайся з комфортом, а я посиджу з Матвієм. І мені обери костюм для вечора. Я швидко одягнуся й поїдемо. 

Я пішов до Матвія хлопчик бавився іграшкою й не помічав моєї присутності. Спостерігаючи за ним я почав шукати схожість з собою. Можливо я в цього зовсім не розбираюся, але мені здавалося, що він не схожий ні на мене, ні на Таю, ні на мого батька. Але хіба таке може бути? 

-- Я готова! Що скажеш?

До мене підійшла Аня. Для сьогоднішнього вечора вона обрала легку сукню бузкового кольору. Вона ідеально пасувала до її очей. 

-- Ти прекрасна, тільки дечого не вистачає. 

-- І чого? Мені здається більше нічого не треба. Ти ж знаєш я не люблю, коли дівчина схожа на новорічну ялинку. 

-- Знаю! Аню, я просто хочу, щоб сьогодні твої очі сяяли яскравіше за зорі на небі. 

-- Вони завжди сяють, коли дивляться на тебе. 

-- Ходімо до нашої спальні. Там дещо є для тебе. 

-- Господи, Дене! Це що вечір сюрпризів?

-- Можна й так сказати. Сьогодні їх буде багато. 

Підійшовши до комода, я відсунув першу шухляду й переклавши одяг дістав коробочку. 

-- Знову коштовності? 

-- Угу! Знаю це банально, але мені так хочеться. Можеш закрити очі. 

-- Можу! 

-- Закривай! -- Аня слухняно закрила очі. -- А тепер простягни праву руку. 

-- Знову прикраси. Дене, ти ж знаєш, що я кохаю тебе не за коштовності, а за те, що ти це ти. 

Я не хотів сперечатися з дівчиною, яка стала для мене дорожчою ніж усі блага світу, тому мовчки витягнув з коробочки браслет й обережно одягнув його на руку Анни. 

-- Тепер можеш відкрити очі. 

Аня відкрила очі й почала роздивлятися прикрасу. 

-- Хоч я й нічого не тямлю в прикрасах, але діаманти не можливо сплутати ні з чим. Та я не розумію чому цей браслет так дивно виглядає? Я розумію, що ювелір мав намір поєднати чоловіче та жіноче, але...

Аня з цікавістю розглядала браслет у стилі Їнь та Ян й не могла ніяк второпати чому жіноча сторона виготовлена з рожевих діамантів, а на чоловічій не було нічого. Місця для каміння були пустими. 

-- Сподіваюся мені коли-небудь вдасться їх заповнити.

-- Ти не повинен цього робити. 

--  Так має бути. Цей браслет служитиме мені нагадуванням того, що я тобі винен. 

-- Просто кохай мене і будь завжди поруч, -- попросила кохана.  

Аня притулилася до моїх грудей з такою ніжністю, що у мене тьохнуло біля серця. Мені нестерпно хотілося її поцілувати, але я знав, що якщо зроблю це, то зіпсую не тільки макіяж, а й наш вечір. 

-- Нам пора! Нас уже  чекають, тому не будемо спізнюватися. 

Перед виходом Аня заглянула до Матвія, щоб перевірити чи з ним все в порядку. Добре, що приїхала Таня й погодилася залишитися у нас на ніч. Тепер ми могли спокійно вийти з дому й ні про що не хвилюватися. 

Дорогою до ресторану Аня ще кілька разів намагалася з'ясувати куди ми їдемо, але я не хотів псувати сюрприз. Можливо спочатку моя кохана подумає, що я вирішив зіграти з нею у злий жарт, але насправді у мене інша мета. Я просто хочу, наповнити браслет діамантами.   

-- Ходімо, -- подавши Ані руку, я радів, як мала дитина. Аня з гордістю взяла мою руку й розправила плечі. Вона посміхалася мені, а я не міг намилуватися тим, як сяють її очі.   

-- Привіт! Як же я рада вас обох бачити, -- весело щебетала Юля.  

Жінка щось обговорювала зі своїм чоловіком та коли помітила, що ми наближаємося до них одразу піднялася й розкривши обійми привіталася з нами. 

-- Ми теж раді зустрітися з вами, -- промовив я, подавши Владові руку. 

Після обміну привітаннями ми почали розглядати варіанти, щоб усім було зручно та комфортно. Аня тримала мене за руку, тому я зрозумів, що моя кохана сидітиме поряд зі мною. 

-- Прошу сідайте, -- запросила Юля. -- Ми ще чекаємо двох гостей. Сподіваюся нам вдасться гарно провести вечір й обговорити майбутнє партнерство. Поки нікого немає розкажіть нам про свої плани. 

-- А ось і наші гості, --  промовила Юля і одразу я відчув, як її веселий голос змінюється тривогою. 

Обернувшись до пари, яка наближалася до нашого столу я побачив Луку та Таїсію. Вони йшли до нас взявшись за руки. 

Це дурний сон чи просто марення на яву? Що вона тут робить? 

Повернувшись до Ані я не зміг нічого сказати. Всі слова застрягли в горлі та я й не знав, де знайти пояснення тому, що відбувається. 

Побачивши Луку Аня зблідла у мене на очах, бо, мабуть  пригадала, як саме я повівся з нею минулого разу, коли ми разом вечеряли. 

Я жорстоко принизив кохану жінку на очах цього Луки, який прийшов сюди з дружиною мого батька й  матір'ю ймовірно мого сина.