26.1

Ден млосно обпікає подихом шкіру мого обличчя. Гаряче! Ох, як же гаряче. Жар розливається усім тілом й солодко тягне наче смолою. Він просто дихає мені в обличчя, а я млію. Божеволію від його шумного дихання не відчуваючи власного. 

-- З тобою я забуваю навіть те, що обіцяв сам собі, -- хрипить у губи.

-- Що ти забуваєш? -- ледь шевелю губами, коли вологі губи Дена обрисовують контури мого обличчя. 

-- Я обіцяв собі бути терплячим і не торкатися тебе до весілля. Хотів показати наскільки ти дорога мені, але тепер розумію, що обрав не найкращий спосіб. 

-- У нас гості. Ти забув? 

-- Мені байдуже.

-- Можливо нам таки варто зачекати, бодай одну ніч.

-- Тоді не ворушися. Лежи смирно, бо кожен твій рух доводить мене до відчаю, -- карбує губи пристрасним поцілунком. 

У мене теж не сталеві емоції. Я все відчуваю і хочу ще більше відчути, але стримуюся з усіх сил. 

-- Нумо спати, Дене. Якщо не зупинимось, то все закінчиться сам знаєш як, -- цілую його підборіддя й намагаюся трохи відсторонитися, але коханий не відпускає.

-- Ні! Ні на сантиметр не відпущу від себе. Тепер ти спатимеш лише в моїх обіймах, навіть якщо мені доведеться померти від бажання. 

Добродушно опускаю голову на плече Дена, кожною клітинкою відчуваючи збудження наших тіл. Я безмежно вдячна Денові за повагу до мене. Це лише вкотре підтверджує, як сильно він мене кохає. 

-- Розкажи мені про яке весілля ти мрієш? Можливо ти хочеш гучну церемонію з сотнею гостей та двох метровим тортом? Біла сукня зі шлейфом та інші дівчачі дрібнички? Чи просто узаконимо наші стосунки? 

-- Насправді ні те, ні інше. Я завжди мріяла дати клятву вірності своєму чоловікові у маленькій дерев'яній церкві. Без метушні та незнайомих людей. Просто скромна сукня й маленький букет з білих квітів. 

-- Троянд?

-- Не важливо. Просто білі квіти, які цвітуть у цю пору. 

-- Значить ми все вирішили. Залишилося подзвонити твоїй мамі. 

-- Дякую, що пам'ятаєш про неї. А як же твій батько? Як бути з ним?

-- У нас не найкращі стосунки, але завтра я поїду до нього й спробую поговорити. Є про що. І час для цієї розмови давно настав. Сподіваюся ми зможемо пробачити один одному взаємні образи. Принаймні зі свого боку я зроблю все можливе аби це сталося.

-- Я пишаюся тобою, Дене. З кожною нашою розмовою я все краще розумію, яке велике та благородне у тебе серце. Ти справжній чоловік. 

-- Тільки ти мене таким бачиш, тому не намагайся на людях виставляти милим котиком. 

-- Не хвилюйся. Я збережу твою брудну репутацію. Так навіть краще для мене, -- хитро посміхаюся й заплющую очі, щоб нарешті заснути, бо зараз лише сон може мені допомогти не втратити здоровий глузд. 

На жаль сон не приходить. Думки, що вирують у моїй голові не дають Морфею виконувати свою роботу. Запитання без відповідей та збудженне до краю тіло горять яскравим полум'ям. Спалахують тисячами голок, які проколюють не лише тіло, а й душу. 

Що ж нас чекає завтра? Яким воно буде? І які принесе сюрпризи? 

Ніхто не знає. Та одне я знаю точно. До тих пір поки битиметься моє серце я буду поряд з Деном. Він потрібен мені, як повітря. Без нього я просто задихнуся. 

Лише зараз я усвідомила, що нічого не хочу окрім нього самого. Щоб стати одним цілим не потрібні обручки, церква чи штамп у паспорті. Це все зайве, коли душа і тіло знаходять частинку себе у іншому тілі. 

-- Я кохаю тебе, Дене. 

-- Я знаю, мила. 

-- Тоді не зволікай і покажи, якими сильними є твої почуття. 

-- Спершу визволимо тебе з цього непотрібного вбрання, -- хрипить Ден, буквально зриваючи з мене шматками піжаму. 

Бунтівний дух Дена таки взяв гору над скромними намірами. Його хрипота вказувала на те, що зараз він мене поцілує. 

Шкіра вогнем палає під його спритними пальцями. 

-- Я ніколи не зможу насититися тобою. Скільки б не цілував все-одно буде мало. 

-- Мені теж, коханий. Іноді мені здається, що я готова останній подих віддати за твоє кохання. 

-- Нічого не потрібно віддавати. Ми будемо дихати нашим коханням разом, до останнього подиху. 

-- Звучить як клятва. 

-- Так і є. Я клянуся тобі, що завжди буду поруч. Ніколи не залишу тебе. 

-- Дене, це надто гучні слова. Різне в житті буває. 

-- Не з нами. Не у цьому житті. Я вперше знайшов дівчину, яка ніколи мене не зрадить, якій я повірив і довіряю більше ніж самому собі. Ти відкрита, чесна, справедлива, тому я відкрився тобі, бо повірив, що ти не зрадиш. Ти ж не встромиш мені ножа в спину? 

-- Ніколи! Навіть під страхом смерті я залишуся вірною нашим клятвам даним у цю незвичну та прекрасну ніч.