25

Глава 25

Коли розмова з директором завершилася і я вийшла слідом за ним до коридору, то побачила, що окрім пацієнтів там нікого більше немає. 

Якби зчинився галас, то я б подумала, що Ден притис їх до стіни, але все тихо й без шуму. Мабуть, він зрозумів,  що чекати мене не варто й поїхав додому, а подруга з колегою повернулися до своєї роботи. Значить в усіх все добре окрім мене. Сухою з води вийти не вдалося, бо директор доволі у культурній формі попросив мене написати заяву на звільнення за власним бажанням. Своє прохання він мотивував тим, що не бажає слідкувати за розвитком подій моєї неприпустимої на робочому місці поведінки. В культурній формі директор центру дав зрозуміти, що мені тут не місце. 

Сперечатися з його рішенням я не стала. 

Вітаю, Аню! Тепер до усіх нещасть ти ще й безробітна.

Не знаю чому, але я вирішила подзвонити Денові. Я не звикла комусь тиснути на жалість, просто зараз такий момент, що тримати все в собі просто немає сили. Потрібно з кимось поговорити, а Ден мене з радістю вислухає. 

-- Не відповідає! Дивно чому? Може до клубу поїхав?

А може й він вирішив, що не варто заглиблюватися у стосунки з такою проблемною дівчиною як я?

Ховаю телефон до кишені й повертаюся до кабінету. Заява заявою, а сьогодні мене ще чекають мої пацієнти. Після роботи все з'ясую. 

Затримавшись на роботі до самого вечора, я все ще не поспішаю їхати до Дена. Наче  всі справи завершила й навіть почала збирати свої речі, але щось не відпускало мене. Міцно тримало нав'язливими  думками та страхом. Думала, що зроблю крок, а далі безодня з якої я ніколи не зможу вибратися.

В моєму житті все відбувається дуже дивно. Дивний порятунок подруги, дивні почуття до Дена, і я ще й досі не можу зрозуміти чи щирий він зі мною. Чи знову не обманює, щоб заманити у нову пастку.

Все, годі себе поїдати невтішними думками. Якщо я хочу відповідей, то повинна поїхати до Дена й поставити йому кілька запитань дивлячись в очі.

Схопивши сумку вибігаю з кабінету. Йдучи коридором клініки, бачу, що на дворі почав падати дощ. Дрібні краплини котяться струмочками по склі й просто зникають даючи дорогу іншим.

Я завжди любила дивитися на дощ. Могла довго ловити краплі на долонях, але зараз внутрішній неспокій не дає мені насолодитися погодою.

Зупинившись на сходах клініки, я згадала, що не маю з собою парасолі. Таксі викликати не хочеться, а от пройтися під дощем залюбки. 

Збігаю сходами наче школярка й прямую до виходу, як раптом чую знайомий голос, звуки якого лякають і притягують одночасно. 

На місці де зранку мене залишив Ден стояв саме він. Без парасолі й з оберемком квітів на зігнутій руці. Коханий плечем підпирав своє авто й нагадував мені пихатого бізнесмена який хилить увесь світ до своїх ніг.

-- Дівчино, ви б трохи поспішили. Не боїтеся промокнути до нитки? Я от чекаючи вас добряче промок. 

-- Я люблю дощ, -- відповідаю тихо, а посмішка сама повзе на обличчя.

Він тут заради мене. 

-- Я знаю, кохана! -- не зробивши навіть кроку, ліниво  нахиляється до мене й обіймає за талію. -- Потанцюєш зі мною? -- шепоче. 

Як він здогадався про мою мрію? Це ж не можливо. 

-- З тобою танцювати одне задоволення. Але, як ти ...

-- Усі запитання та відповіді залишимо на потім. Зараз єдине, що має значення це наш танець. Ти ж про такий завжди мріяла. 

-- Дене, я ... я не знаю, що сказати. 

-- Залишайся безмовною, кохана. Мені достатньо знати, що каже твоє серце. Відчуваючи його ритм я готовий танцювати під дощем з тобою хоч все життя. 

-- Гарні квіти, -- оцінюю букет рожевих троянд, пелюстки яких вкрилися краплями дощу. Це так мило. 

-- Вони твої, але спершу наш танець.

-- А ти не боїшся, що нас можуть побачити? 

-- Хай дивляться і заздрять, -- просто відповідає Ден й веде мене у танець під дощем. 

Погляд Дена кричить, що не потрібно питати чи я йому потрібна. Тепер я знаю, що й він без мене не зможе. Ми знайшли одне одного, доповнили пазл своїми серцями. Далі тільки разом, і не важливо якого розміру будуть камені на нашому шляху. 

-- Тобі потрібно переодягнутися, і мені теж не завадить натягнути щось сухе. 

-- Здорова, красива, і ще безробітна від сьогодні, -- зітхнула я, спершись на стіну, щоб легше було зняти взуття. 

-- Можливо все не так погано, як ти думаєш. Іноді ситуація може змінитися за одну мить, -- загадково підморгує Ден.

Я вдячна йому за підтримку, за те, що не дає мені впасти духом. Це приємно і важливо для мене. Знати, що я маю надійне плече безцінне. 

-- Не в цьому випадку, Дене. Ситуація безнадійна, але завтра я розпочну пошуки нової роботи. Сподіваюся ці пошуки не затягнуться на довгі місяці. У мене не так багато заощаджень якби мені хотілося. 

-- Я знаю наскільки для тебе важливо працювати, допомагати людям й будувати успішну кар'єру, саме тому я не пропоную тобі сидіти вдома й варити мені борщі. Хоча насправді мені цього дуже хочеться. А щодо грошей не турбуйся, я спроможний нас забезпечити усім необхідним. Можливо тепер ти дозволиш щось тобі купити. 

-- Справа не у грошах, Дене. Ти сам щойно сказав, що для мене важлива сама робота, тому дякую, що розумієш та підтримуєш, -- посміхаюся й обіймаю свого чоловіка.       

-- Звертайся, кохана, -- цілує шию за вушком й нашіптує ласкаві слова. -- Може по келиху вина? 

-- Я не проти, тільки переодягнувся. Ходімо разом. 

Схопивши Дена за руку веду до спальні. Роздягатися в присутності Власова справжнє катування. Його голодний погляд так і кричить, що не проти поласувати моїм тілом. Шаленію від його карих очей, але кидатися в обійми не поспішаю. У нас вся ніч попереду. І все життя.

-- Аню, ти яке вино питимеш? -- питає Ден, розглядаючи пляшки на барній стійці. 

Нам таки вдалося не затриматися у спальні. Ден не наполягав, залишивши вибір мені. 

-- Мені, будь ласка, келих червоного. Хочу трохи розбавити склад  своєї  крові, бо сьогодні день видався надто токсичним.