21

Глава 21

-- Так, ми з Денисом давні знайомі. Нам завжди є про що поговорити, -- натягнуто посміхнулася я, глянувши на Дена з мольбою в очах про мовчання. 

Я знала, що моє прохання для нього нічого не значить. Навіть якщо я впаду перед ним на коліна він все одно вчинить на свій лад. 

Власову так подобаються люди загнані у глухий кут. Він кайфує від того, коли вони борсаються наче рибини викинуті на берег. Та я мусила бодай спробувати. 

-- Ну не такі вже й давні, Аню. Ще зовсім недавно ми ...

-- Дене, раз ми зустрілися я б хотіла поговорити з тобою на одинці, -- не даю йому завершити фразу й не чекаючи його відповіді підіймаюся зі свого крісла. -- Перепрошую, але я залишу вас на кілька хвилин.

-- Без проблем, подруго. Якщо знадобиться допомога, ти тільки гукни, -- з насупленими бровами, промовила Ілона, нагородивши Дена бойовим поглядом.

Не зволікаючи ні секунди я беру Власова за руку й веду якомога далі від Ілони та Ігоря. Здається Ден вражений моєю поведінкою. Його очі здивовані й схожі на два тенісних шари, а губи скривилися на подобу посмішки. 

-- Невже ти так сильно сумувала за мною, що при зустрічі одразу тягнеш у кущі, -- насміхається цей придурок, коли я відвела його до прогулянкової зони. 

Насправді я не шукала особливого місця, просто хотіла опинитися як найдалі від Ілони та Ігоря. 

-- Не лести собі. Це випадковість якою я вкрай не задоволена, -- буркнула я, відпустивши його руку.

-- То в чому справа? Ти не хотіла, щоб ми усі разом повечеряли?

-- Не хотіла! Бачити тебе не хотіла, а ти як привид   з-під ліжка з'явився й налякав мене до смерті, -- обійнявши себе руками я зробила крок назад, щоб тримати дистанцію між мною та Деном.

Він помітив  і підтиснув губи. 

-- Дене, я знаю, що марно та я все одно хочу попросити. 

-- Що саме ти хочеш?

-- Ігор ... він мій колега. Ми працюємо разом. 

-- І, ... що ти хочеш від мене? Благословення?

Кілька секунд я вагалася, але вирішила спробувати.

-- Тоді на Кіпрі, ... коли ми приїхали у гості до Влада та Юлі ...  ти принизив мене перед незнайомим чоловіком, розповів йому, що я твоя хвойда і ...

-- Аню, у мене немає ні склерозу, ні амнезії. Навіщо ти мені про це нагадуєш? -- роздратовано питає Ден.

-- Я злякалася, що те саме ти розповіж Ігореві, -- опустивши голову, присоромлено промовила я.

-- Ти так швидко знайшла мені заміну.

-- Між нами нічого немає. Ігор лише колега. Просто якщо ти розповіж йому, що я хвойда мені доведеться звільнитися з роботи. Я не зможу працювати з людьми які дивитимуться на мене, як на повію. 

-- Ммм, і на що ти готова, щоб отримати моє мовчання? 

-- Я більше не спатиму з тобою за жодних обставин. Не знаю навіщо я це все розповіла тобі? Здається й справді забула з ким маю справу. 

Розвернувшись я вже хотіла піти геть, але Ден схопив мене за талію й притягнув до себе. У його очах знову палав вогонь. Що він замислив цього разу?

-- Зачекай! Хіба я бодай словом обмовився про інтим.

-- Тоді чого ти хочеш, я не розумію, -- запитала я, впершись долонями у широкі груди. 

-- Я сумував за тобою. За твоїми очима, за твоїм невдоволенням, коли я торкаюся тебе. Мені бракує тебе кожної хвилини. 

-- Не перебільшуй, Дене. Думаю ти швидко знайшов іншу іграшку. Ти красивий і багатий! Дівчата самі липнуть до тебе, а тепер відпусти мене. Мені потрібно повернутися. 

-- Куди поспішаєш? Ти все ще не домовилася зі мною, -- запитав Ден, так і не випустивши з кільця своїх рук.

-- Це була дурна ідея спробувати домовитися з тобою. Роби, як хочеш. 

-- Я хочу поцілувати тебе, Аню. Лише один поцілунок і я гарантую своє мовчання. Що скажеш? -- пронизливим поглядом заглядає просто в серце.

Не можу відвести від нього очей. Намагаюся ковтнути слину, але й вона застрягає в горлі. Ми надто близько один до одного. Я настільки безхребетна, що не можу встояти перед його шармом. 

Ти нікчема Аню. Жалюгідна істота без краплі гордості та самоповаги, -- бичувала себе найгіршими словами, але не допомагало. 

-- Як я можу знати, що ти знову не обдуриш мене?

-- Ніяк, мила. Тобі доведеться повірити мені на слово.  

-- Лише один поцілунок за твоє мовчання? -- запитала я з надією.

-- Лише один. То як ти згодна? 

-- Угу! Цілуй ... -- я змогла лише кивнути.

Мені здалося чи я не одна напружена, як струна? Ден теж схвильований? 

Він дивиться на мене так ніби вперше бачить. Чому не цілує? Ден якого я знаю давно б накинувся на мої губи і взагалі зробив би зі мною все що завгодно.

Чому він просто на мене дивиться? 

Коли його погляд зупинився на моїх губах усім моїм тілом пробіг табун мурашок. Ден зовсім близько. Його запах діє на мене, як пилок на бджолу. 

-- Ти надто напружена. Чому? -- хрипить Ден й своїм подихом торкається мого вуха.

-- Можливо тому, що ти занадто близько й торкаєшся мене.

Ден лише посміхнувся краєм губ.

 Здається йому сподобалася моя відповідь. Він забрав свої руки з талії і вони миттю опинилися у моєму волоссі. Повільно та чуттєво Ден перебирав кожен локон.

Я хочу, щоб Ден Власов мене поцілував, але якщо я піддамся  своєму бажанню, то вже ніколи не зможу замкнути своє серце перед цим спокусливим негідником. Знаючи це я стояла нерухомо, лише тихо застогнавши, коли його губи торкнулися чутливого ніжного містечка трохи нижче за моїм вухом. Він покрив легкими поцілунками моє підборіддя, шию і те місце, де шалено бився її пульс. Моє тіло ставало важким від бажання. Наче крізь туман я бачила  пристрасний голод, що відбився на  обличчі Дена.

-- Дене, годі! Це вже більше ніж поцілунок, --  моя слабка спроба врятуватися від бурхливої пристрасті, привела до того, що Ден не відпустив мене, а навпаки заволодів моїми губами.

Він так легко розпалив в мені бажання і я упевнена, що Ден з легкістю зможе втамувати його, але я вже знала, що мене чекає потім, тому не зважаючи на пристрасть спробувала відштовхнути його.