19

Глава 19

Влад хороша людина, інтелігентна та щира. Він зовсім не схожий на свого друга. Саме тому він пішов,  щоб захистити мене. А ще Влад сміливий чоловік. Не кожен насмілиться кидати виклик найкращому другові. 

Ден та Влад протилежні особистості. Не розумію, як між ними зав'язалася міцна дружба? 

-- Ти не маєш права так чинити з цією дівчиною, -- лунало з кухні. -- Невже ти не бачиш, що Аня янгол у твоєму царстві мороку? Мені навіть здалося, що вона любить тебе. А ти!? Як завжди у звичній манері:  шантаж, образи й ставлення, як до повії. Може схаменешся і нарешті розплющиш очі. 

-- Тебе це не стосується. Самі розберемося, -- чую злий голос Дена. 

Владу вдалося за лічені секунди збісити свого друга. 

-- Отямся, друже! Негайно поверни Ані документи й відпусти додому. Бодай раз у житті зроби щось путнє. Будь чоловіком, а не ...  Я повернуся о шостій. Та навіть якщо Аня не отримає свої документи я все-одно поверну її додому. Ти знаєш, що я можу, тому не дуркуй. 

Ден та Влад ще довго сперечалися між собою доводячи один одному свою правду. Я ж стоячи посеред коридору не знала, як бути далі. 

Коли голоси стихли я виринула з власних роздумів й побачила перед собою Влада. Він дивився на мене поглядом повним гніву, та я знала, що злиться він на друга, а не на мене. 

-- Пакуй  свою валізу. Ми з Юлею заберемо тебе о шостій. Ні про що не хвилюйся, зовсім скоро ти повернешся додому. Ми з дружиною' будемо раді мати такого друга, як ти Аню. 

Обійнявши мене однією рукою за плечі, Влад легенько поплескав мене по спині й  миттєво зник за дверима Денового будинку, а я все ще стояла посеред коридору боячись зробить бодай крок у сторону кухні чи своєї кімнати. 

За мить наче ураган переді мною з'явився Ден. Подив в його очах свідчив про те, що він не очікував мене тут побачити. 

-- Ти повернеш мої документи? -- запитала я з викликом у очах на що отримала ще один злий погляд Дена. Схоже йому не хочеться  відпускати ляльку додому, бо ще не знайшов їй заміну. 

-- Я думав тобі тут подобається. Я давав тобі все що потрібно, -- невдоволено буркнув Ден. 

-- Як ти міг давати мені те що хочу якщо навіть уявлення не маєш, що саме мені потрібно. Ти не знаєш, що я люблю, чим захоплююся, про що мрію. Ти просто вирішив, що я одна з твоїх дівчат, а насправді це не так. 

-- Не намагайся мене переконати, що ти особлива. Не повірю! Всі ви одинакові! 

-- Я навіть не думала про таке. Дене, ти повернеш мої документи?

-- Ні!

-- Я все-одно повернуся додому. Влад обіцяв ...

-- Ну от і котися з ним куди хочеш. Та спершу я трахну тебе на прощання. Що скажеш, ... особлива?  ... Хочеш трохи спогадів з моєю участю? 

Не чекаючи моєї згоди Ден ціпко схопив мою руку й поволік до свого кабінету. 

Кожен його рух, кожен погляд на мене свідчив про те, що зараз його жодна сила не зупинить. Ден Власов наче збожеволів. Увірвавшись до кабінету він з силою штовхнув мене у бік шкіряного дивану. 

Не втримавшись на ногах я приземлилася на нього наче пташка якій у польоті зламали крила. Злість в очах Дена так і кричала мені, що наше "прощання" я запам'ятаю на все життя. 

-- Я не хочу тебе, Дене. Якщо ти візьмеш мене, то тільки силою, -- крикнула я, намагаючись зобразити безстрашність, а насправді мріяла про те, щоб спинка дивана виявилася гумовою. 

-- Мені байдуже, яким ти бачиш наш із тобою секс. Роздягайся! ... Хоча можна й так. Без сумніву тобі більше нічим мене здивувати, -- Ден підійшов зовсім близько й почав роздягатися. 

-- Не перетворюйся у звіра. Ти ж людина, -- заскімлила я жалібно, відчуваючи, що от от з очей хлинуть сльози. 

Мої слова для Дена виявилися пустим звуком. Він наче й не чув, що я прошу його не торкатися мене. 

Схопивши за ногу негідник підсунув мене ближче до себе, а потім просто розвів мої ноги у різні сторони й зсунув у бік  трусики. 

Він був глухим до моїх погроз та благань. Власов перетворився на одержимо звіра який вкотре мав намір понівечити моє тіло та душу. 

Я опиралася йому, як могла. Плакала, кричала й кусала зубами до крові за що отримала дзвінкого ляпаса. Та по при це я не здавалася й боролася до кінця. 

Коли усе закінчилося Ден сповз з мого тіла й підійшовши до столу витягнув з шухляди мій паспорт. 

Значить це була плата. Він назначив ціну яку хотів, ... і отримав те що хотів.

-- Ти можеш зібрати свої речі й полетіти додому. У нас з тобою більше немає нічого спільного. Ти навіть наш секс перетворила  на поле бою. Тепер гра закінчена. Як підстилка ти мені більше не цікава.

Паспорт який Власов тримав у руці був кинутим до моїх ніг. 

-- Ти жалюгідний, бридкий, схиблений негідник, -- підвівшись з дивану я підняла з підлоги документ й не озираючись пішла збирати свої речі. 

На все мені знадобилося лише тридцять хвилин. Я прийняла душ й зібрала валізу. Виходячи з кімнати я залишила двері відчиненими. 

Не бажаючи ані хвилини залишатися у цьому пеклі я вийшла на двір. Дена ніде не було видно. Значить доведеться чекати. Нічого! Я зачекаю. Сьогодні сонце не дуже гріє та й взагалі судячи з темних хмар, які кучкуються на небі незабаром піде дощ. 

Байдуже! Я готова змокнути до нитки та до будинку Власова я нізащо не повернуся. 

Підійшовши до воріт я присіла на свою валізу й стала чекати шостої години, розуміючи, що потрібний час ще не скоро.

Десь через годину небо перетворилося на суцільну темну завісу. Почався дощ та я навіть не думала ворушитися. Навіть якщо по мені вдарить грім я більше ніколи не зайду у будинок Власова. 

-- Ти вирішила себе скупати під дощем? Що за дурні вибрики? Негайно повертайся до будинку, -- наказовим тоном заволав Власов, який наче примара блиснув перед моїми очима. 

На мить я навіть подумала, що це гра моєї фантазії й насправді такого не може бути та коли Ден схопив мене за руку я зрозуміла, що все навіть дуже реально.

-- Відчини ворота. Я чекатиму Влада за межею твоєї території.