13

Глава 13

-- Зніми своє парео. Я намащу тебе захисним кремом, -- сказав Ден, взявши до рук помаранчевий тюбик з сонцезахисним кремом. 

-- Я не планую довго засмагати, ... лише кілька хвилин, ... -- ніяково відповідаю Денові, ховаючи очі. Сказати йому в очі, що я не хочу, щоб він мене торкався я не насмілилася.

-- Анно, ти, що боїшся мене чи соромишся? 

-- Ні те,  ні інше. Просто ти дуже майстерний маніпулятор. От і все!

-- Тоді давай свою спину. Маніпуляторам не можна відмовляти, -- криво посміхнувся Ден й розвернув мене до себе спиною. 

-- Навіщо ти граєшся зі мною? -- не витримавши запитала я Дена, радіючи тому, що в цей момент він не бачить мого обличчя. 

-- Це не гра, Анно! Все дуже серйозно. Ти єдина дівчина в моєму житті, яка не дозволила себе купити. Ти не вмієш лукавити та прикидатися і це мене  інтригує та бентежить. Я не найкращої думки про протилежну стать, а ти вперто доводиш мені протилежне.  Ти інша! Ти просто жахлива ідеалістка та моралістка. Саме тому ти не хотіла отримати задоволення від нашої ... близькості. Ти будеш лише з тим чоловіком до якого матимеш почуття. Шкода, що я зрозумів це тоді, коли наробив цілу купу помилок. 

-- Зараз це вже не важливо. 

-- Мені важливо! Останній мій вчинок змусив мене повірити у те, що в мене таки є душа. Правда зараз вона схожа на помийну яму, -- Ден сухо засміявся й продовжив говорити. -- Мені шкода, що я зіпсував вечір який ми могли провести разом у хорошій компанії. 

Здається ось так завуальовано Ден просить вибачення, а я просто стою нерухомо, не знаючи, що сказати. 

Машинально я глянула на руку Дена, яка з кремом на долоні пройшлася уздовж моєї руки. У нього сильні руки. Настільки сильні, що я, мабуть ніколи не зможу забути скільки вони завдали мені страждань. Як би Ден не намагався я не зможу повірити у його добрі наміри.            

-- Я, ... я, ... мені важко повірити у щирість твоїх слів, -- промовила я, обережно підбираючи слова. -- Я хочу зрозуміти справжню причину таких радикальних змін. Я психолог, тому добре знаю, що люди не змінюються за два дні. Чого насправді ти хочеш від мене?

-- Нічого, чорт забирай. Нічого з того, що ти навигадувала собі. Я часто замислювався над тим способом життя, яке я веду і нарешті зрозумів, що у ньому немає сенсу. Мене нудить від самого себе. Я хочу спробувати по-іншому. У божевільних пригодах не має щастя. У них лише короткотривала ейфорія. Вона приносить тільки  пустоту та вигорання. Саме тому я намагаюся бути чесним з тобою. Можливо щось і вийде у нас.  Придивись до мене, можливо ти знайдеш у мені щось хороше. І ще одне: наша угода ... її більше не існує. Ти можеш повернутися додому, коли забажаєш. 

-- Дене, ти, ... ти найнебезпечніший та найзарозуміліший чоловік якого я коли-небудь знала. 

Дивно, що слухаючи мене Ден посміхався. Його рука міцніше стиснула мій лікоть, але цього разу він не завдавав болю, а будив мурахи, які з космічною швидкістю розбігалися по моїй шкірі. 

-- Краще бути найзарозумілішим ніж байдужим для тебе. Можливо пізнавши мене краще ти зміниш свою думку якщо ні, то можеш полетіти будь-якої миті.                           

-- Навіть не знаю, що сказати. 

-- Залишайся безмовною, Анно. Просто дозволь собі відчувати задоволення. 

На палубі було достатньо місця, щоб відскочити подалі від Дена, але я не знайшла в собі сил, тому продовжила стояти. 

-- Ммм, думаю достатньо ... крему, -- нарешті я виринула з гіпнотичного стану в який мене ввів Ден й відійшовши від нього на безпечну відстань постелила на палубі рушник й прилягла на нього підставивши своє тіло палючому сонцю. Море сьогодні напрочуд спокійне. Нарешті я змогла відчути морське солене повітр'я  й легку хитавицю яхти. Мрію Дена злегка погойдувало, можна сказати колисало на хвилях. Коли немає страху та хвилювань це заспокоює.                                                                         

Думати про те що наговорив мені Ден не хотілося. У мене є чудова нагода відпочити, а про його  слова я подумаю трохи пізніше. 

Не знаю скільки минуло часу, але здається я задрімала, забувши, що знаходжуся під палючим сонцем Середземного моря. Облизавши пересохлі губи я вже збиралася розплющити очі, як раптом відчула кілька холодних крапель на своїй розжареній сонцем шкірі. 

-- Якщо ти ще трохи тут полежиш, то твоїй шкірі жоден крем не допоможе. Для першого разу більше достатньо. 

-- Здається я переборщила з сонячними ваннами, -- промовила я, відкривши очі.

Наді мною стирчав  Ден з двома склянками якогось напою.           

Оглянувши себе я помітила наскільки сильно зарум'янилася моя шкіра. Якби   Ден не розбудив мене, я б точно стала схожою на стиглий помідор.

-- Тримай! Думаю тобі саме час охолодитися. 

-- Дякую! Ти дуже милий, -- відповівши Денові посміхаючись я таки зрозуміла, що добряче перегрілася на сонці. Мій мозок зовсім не хоче працювати або ж він просто забув хто стоїть поряд. У мене виникло дурнувате бажання прикласти холодну, вологу склянку до своїх щік. 

-- Ходімо звідси. Тут стає небезпечно, -- якось двозначно наголосив Ден, ховаючи скупу посмішку.  

Протягнувши руку чоловік допоміг мені підвестися на ноги. Не зволікаючи я одним махом спорожнила склянку прохолодного мохіто. 

-- Хочеш ще? -- запитав Ден, мабуть,  помітивши з яким задоволенням я облизала губи.     

-- Мабуть, досить. Краще  скажи навіщо це все? 

-- Що саме тебе цікавить, -- невинно питає Ден.

-- Чому раптом ти змінив своє ставлення до мене? Я ж лише одна з твоїх розваг. Завтра на моєму місці з'явиться інша, тому не старайся даремно, я вмію терпіти й дочекаюся моменту, коли знову належатиму лише собі.

Ден глянув мені просто в очі. 

-- Мені набридли дівчата на одну ніч. Можливо мені потрібні серйозні стосунки. Принаймні я хочу спробувати. 

Слова Дена розізлили мене та я сама спровокувала його на відверту розмову тож нарікати варто лише на себе.