12

Глава 12

Вчора вночі, коли ми повернулися додому Ден не змушував мене до близькості з ним. Він просто побажав мені <<спокійної ночі>> й пішов до своєї спальні. Я думала на мене чекає шторм, але якось обійшлося. 

Я не вірю, що у таких мерзотників, як Ден може прокинутися совість, тому сьогодні я не маю права розслаблятися поряд з ним. Він пообіцяв, що не торкнеться мене, та хто зна, чого вартує його слово. 

У момент моїх найглибших розмірковувань я почула легкий стукіт у двері. Сподіватися, що це Естер прийшла о такій ранній порі марно, тому я коротко промовила: -- заходь. 

-- Доброго ранку, Анно. Сподіваюся ти добре відпочила. 

Як я й здогадувалася до кімнати увійшов Ден. Красивий та відпочивший, а ще схоже, що сьогодні у негідника гарний настрій. Про це яскраво свідчили морщинки у кутиках його очей. Ну звісно, коли у людини не має совісті, то й поганого настрою чи докорів сумління теж не буде. 

-- Доброго ранку, Дене. Що трапилося, що ти з самого рання прийшов до мене? Невже передумав дотриматися свого слова і я буду змушена розсувати перед тобою ноги? -- запитала я Дена з виразом огиди на обличчі. 

-- А тобі хочеться розсувати переді мною ноги? -- питав у відповідь Ден, з легким сарказмом.

 Він стояв переді мною й оглядав так ніби вперше бачить. Лише зараз я помітила, як саме він одягнений. Біла футболка поло та сині джинсові шорти. Невже Ден зібрався на прогулянку й прийшов сказати мені, що сьогодні ми кожен по собі? Боже, хай моє припущення виявиться правдою. 

-- Не хочеться! Та ти відмінно вмієш переконувати, -- скривилася я й поклала на комод гребінь яким щойно розчісувала волосся. 

-- Ну тоді я запрошую тебе поснідати разом, а потім ми відправимося на прогулянку.

-- А куди? ... Ммм, ... я питаю для того,  щоб зрозуміти, що взяти з собою, -- пояснюю, щоб Ден не навигадував собі, що я згораю від бажання проводити час у його компанії. 

-- Візьми з собою скромний купальник звісно якщо не хочеш розсувати переді мною ноги, -- знущально насміхався Ден. 

Здається у когось грайливий настрій і це починає насторожувати.

Зробивши крок на зустріч Денові я була вражена його поведінкою. Негідник відчинив для мене двері й показав рукою, що я йду першою. Йому, що в ночі на голову впав метеорит? Він втратив пам'ять і тепер поводиться,  як нормальний чоловік?

Зайшовши до кухні я помітила накритий для двох  стіл.

-- Ти так і стоятимеш з відкритим ротом чи може сядеш та поснідаєш. Я не вмію готувати, тому королівського сніданку не буде, -- каже Ден, відсуваючи для мене крісло.

Я хоч і вивчала психологію та зрозуміти чи пояснити вчинки Дена не можу. Вони просто не підлягають жодному поясненню.

Сівши до столу я мала можливість розгледіти приготовлений Деном сніданок детально. Тости та грецький салат з сиром фета. 

-- Виглядає навіть дуже апетитно, -- я навіть не зрозуміла, що сказала це в голос. 

-- Смачного тобі, -- відповів Ден, поклавши переді мною чашку з кавою. 

-- І тобі, -- зніяковіло відповідаю й кидаюся на їжу так ніби ходила голодною кілька днів. Запах печеного хліба зводив з розуму. 

Вчора мені не вдалося повечеряти тому й апетит сьогодні чи малий і байдуже, що я їстиму їжу приготовлену руками чоловіка якого  ненавиджу всіма фібрами своєї душі.

-- Після сніданку одразу виходимо з дому. До гавані пройдемося пішки, а там на тебе чекає сюрприз.

-- Я не люблю сюрпризи. Особливо твої сюрпризи, Дене. Вони завжди закінчуються для мене мішком втрачених нервів та морем сліз. 

-- А салат тобі прийшовся до смаку!

-- Я просто голодна, -- відповідаю Денові з соромом зиркаючи на свою пусту тарілку. -- Це було смачно. Дякую! Мабуть, я помию посуд, -- вставши з-за столу запропонувала я.

-- Облиш! Естер усе зробить. Ходімо, нас чекає насичений день і цікава ніч.

-- Ти ж обіцяв. Казав, що сьогодні не будеш мене змушувати, -- ображено промовила я, зрозумівши, що Денові навіть не варто намагатися вірити. 

-- У нас з тобою різні бачення цікавої ночі. Ден Власов іноді дотримується свого слова тож будь спокійною сьогодні тобі не загрожує вимушений секс з ненависним  чоловіком.

-- А, що мені загрожує?

Довга пауза у нашій розмові могла означати лише одне, Ден не збирається відповідати на моє запитання. Ну і нехай мовчить. Так навіть краще. Мовчання -- золото, а у моєму випадку ще й запорука спокою.

-- Як банально! Ти привів мене до місця де збираються пихаті мільйонери зі своїми молодими коханками, -- кажу з докором та сарказмом побачивши ряд білосніжних яхт,  різного розміру та дизайну. 

-- Ммм, ... яка цікава версія. Ну якщо ти вважаєш мене пихатим мільйонером, а себе моєю коханкою, то так тому й бути. Ходімо, Анно. А, ... до речі, ти знаєш чим платять коханки своїм утриманцям за таку розкіш?

-- Я в тебе нічого не просила, -- буркнула я, й відвела свій погляд далеко у море. Навіть не бачачи обличчя Дена я знала, що він насміхається з мене та моїх слів. 

-- Ось ця наша, -- з гордістю промовив Ден застрибнувши на палубу яхти. 

Що значить <<наша>>? -- мучилася я у здогадках, але питати про це Дена не стала. Я не подарую йому такої радості. 

-- Ммм, ... а мені обов'язково пливти з тобою? Я б могла чудово відпочити на пляжі. 

-- Ти, що боїшся моря чи того, що ми залишимося лише удвох у морському просторі?

-- Нічого я не боюся!

-- Тоді давай руку, --  нахилившись Ден протягнув мені свою руку.

Навіть якщо я йому зізнаюся у тому, що не люблю,  коли під ногами  все гойдається це нічого не змінить.

-- Ай! Чому твоєю яхтою так хитає? -- міцно стиснувши Денову руку я одним стрибком заскочила до нього на палубу, прилипнувши наче мокрий листок до його грудей. -- Не люблю, коли під ногами немає твердої поверхні, -- знітившись перед Деновим поглядом, шепотіла я, опустивши очі. 

Від цього підступного чоловіка віяло не лише дорогим парфумом, а ще й небезпекою.