11

Глава 11

Нас запросили за стіл майже на березі моря і майже під голим небом. Вид просто неймовірний. Мої очі захоплено  спостерігали за мерехтінням зірок, а слух приємно лоскотав легкий шум морського прибою. Навіть при майже цілковитій темряві я бачила, як на берег ліниво набігають хвилі, а потім просто розчиняються у воді. 

Фантастичні відчуття. Треба обов'язково закарбувати їх у пам'яті. Правда шкода, що я тут з Деном, а не з кимось іншим. Та якщо бути чесною, то частинку вдячності потрібно віддати саме йому. Сама б я нізащо не змогла оплатити собі таку поїздку. До того ж думка про те у ролі кого я тут знаходжуся зводила всю мою радість на нівець. 

От якби ми з Деном були парою, тоді все могло б бути по-іншому. Я б не почувалася полонянкою та іграшкою для задоволення одного мерзенного типа. Цікаво якщо хтось з присутніх запитає хто ми один одному, що Ден відповідатиме? 

-- Анно, дозвольте запропонувати вам келих вина. Яке вам більше до вподоби біле, рожеве чи червоне? -- посміхаючись, запитав у мене Лука. Так склалося, що я сиділа за столом саме навпроти нього.

-- Я люблю біле. 

-- А конкретніше можна. У Влада чудова винна колекція. Мені це відомо з особистих вражень.

-- Не знаю! Я не дуже добре знаюся на винах. 

-- Якщо так, то дозвольте дещо запропонувати вам на власний вибір. Совіньйон Блан -- чули про таке?

-- Здається я читала про нього. Це вино з інтенсивним смаком та ароматом з легким золотистим або лимонним кольором.  В залежності від клімату в якому росте виноград воно може нагадувати маракую, персик чи аґрус. 

-- Анно, та ви знавець. Браво! Владе, чи  знайдеться пляшка Совіньйон Блан у твоїй колекції?

-- Звісно знайдеться, зараз принесу. 

-- Анно, а як щодо риби? Вона чудово підходить до білого вина. Скуштуєте? 

Лука справжній джентльмен. Його вміння поводитися з жінкою вище всіх похвал. І співрозмовник він теж чудовий. Привітний, лагідний, симпатичний ...

-- Владе, а для мене прихопи щось міцніше. Не люблю бавитися бабськими напоями, -- буркнув Ден до Влада, коли той зібрався йти за пляшкою вина.

-- Друже, ти ж наче зав'язав з алкоголем, але якщо ти наполягаєш, то можемо трохи випити. 

-- Я наполягаю. 

Що це з ним? Ще кілька хвилин тому у нього був гарний настрій. Не розумію, що сталося? Й поведінка теж його змінилася. 

-- Дене, все добре? -- нахилившись до чоловіка, пошепки запитала я так, щоб нас ніхто не почув.

-- Все просто  чудово, -- якось незвично відповів мені Ден. 

У його голосі не було ніжності, але й не було люті. Він знову говорить зі мною так, що я нічого не можу зрозуміти.

-- Анно, розкажи трохи про себе, -- попросила Юля, сівши навпроти Влада та поруч з Лукою. 

-- Анна Вершинська. Мені двадцять чотири роки і я працюю у приватній клініці лікарем наркологом. 

-- Ого! У тебе дуже не проста професія, як для молодої дівчини. Чому ти обрала такий складний напрямок у медицині? -- запитала Юля не приховуючи своєї цікавості. 

-- Я й сама не очікувала від себе подібного, але в житті по різному буває. В моєму теж був період, коли я вірила й дуже хотіла зробити світ кращим. Думала, що зможу допомогти кожному хто потребуватиме допомоги. Сумлінно вчилася, вірячи у те що зможу знайти методи, як краще побороти різні види залежності. Вивчала грамоту психологічної допомоги. Та коли я стикнулася з реальністю, то дуже скоро зрозуміла, що не зможу допомогти кожному пацієнтові. Відсоток тих хто вміє і хоче боротися зі своїми недугами значно менший ніж би мені того хотілося, але я не втрачаю віри. 

Ден дуже уважно вслухався в кожне моє слово. Звісно він вдавав байдужість, але я бачила, що йому цікаво слухати те що я розповідаю.

-- Анно, ваші слова викликають лише щиру повагу та захоплення, -- промовив Лука, нагородивши мене дивним поглядом. Дене, ти маєш гордитися тим, що поряд з тобою така жінка. 

-- Дякую вам. 

-- Ти, що клеїш її у моїй присутності? До чого ці компліменти, вино, риба та улесливі слова? Ти  не бачиш, що вона прийшла зі мною. Вона моя власність. Я трахаю цю дівку, володію її тілом, а тобі зась, -- збожеволів Ден. 

-- Дене, прошу, ... не треба, -- прошепотіла я, згораючи від сорому. 

--  А що ж ти  не хочеш розповісти Луці, як опинилася поряд зі мною? Вдаєш із себе  безгрішну невинність, а насправді просто шльондра. Я трахаю її за гроші. Чуєте?

-- Дене, не смій. Ти не маєш права. Те що ти кажеш дуже низько, -- втрутилася Юля в той момент, коли я вже була готовлю втратити свідомість від сорому. 

-- Не втручайся. Самі розберемося. 

-- Що трапилося? Мене не було кілька хвилин, а ви вже скандал зчинили.

-- Вибач, друже, але нам потрібно повернутися додому. 

-- Але чому? Ви ж лише приїхали. А вино для твоєї Анни? 

-- Іншим разом, Владе. Все іншим разом. І Анна не моя, я просто її трахаю, коли і як захочу. -- Підіймайся, бо інакше я поквитаюся з тобою просто тут і зараз, -- гаркнув Ден, зірвавшись з крісла наче розлючений дикий звір.

Вперше в житті я зазнала такого нелюдського приниження. Ні, Ден не просто мене принизив, він пошматував мене, кинув під ноги й розтер брудними словами яких я не заслуговую. 

Ден буквально волочив мене за собою. Я ледь встигала за його широкими кроками. Здавалося ще секунда і я впаду на коліна не в силі йти далі, бо підкошувалися у мене не лише ноги. Краще втратити свідомість, щоб не переживати того, що я переживаю у цю лиху хвилину.

Ніколи в житті я ще відчувала такої всепоглинаючої ненависті як сьогодні, а зараз я переповнена цим почуттям по самі вінця. 

Я завжди вважала що ненависть та призирство недопустимі почуття, а нині вони наповнюють мою душу. Руйнівним ураганом стирають з неї доброту, розуміння та ніжність. Здається я перестаю вірити у те, що світ прекрасний і таким його створюють люди.

Те, що щойно зробив Ден не підлягає жодним поясненням чи виправданням. Такі вчинки назавжди карбуються у пам'яті, розпалюючи жагу до помсти. За що він так зі мною? Хіба я чимось завинила йому?