10

Глава 10

Єдине чого Ден домігся,  то це того, що я перестала себе поважати,  як жінка. От знала, що я ні в чому перед собою не винна, що це банальна фізіологія і все одно ненавиділа себе за те, що показала Денові свою небайдужість до його пестощів. Мене ще трусить від того що я відчуваю. Легкі поколювання  ніби розпеченими голками терзають моє тіло й ніяк не дають мені спокою.

Все годі! Я більше так не можу. Мені потрібне повітр'я. Після того, що втнув цей негідник я не хочу знаходитися в одному приміщенні разом із ним.

-- Ти куди зібралася в таку пору? -- зиркає на мене з-під нахмуреного лоба.

--  Якомога далі від тебе, Дене, -- крикнула я і як є вискочила з будинку. 

Я знала, що йти до моря в розпал  дня це божевілля, але  не змогла зупинитися. Відійшовши від будинку я розмістилася в тіні дерев. Та навіть у затінку пісок був настільки гарячим, що просто обпікав шкіру на моїх ногах. 

Відчувши як свіжий вітерець приносить мені запах моря, я захотіла відчути його на своїй шкірі. Та на жаль на мені немає купальника. Доведеться ще зачекати. А чекати зовсім не хочеться. Підвівшись на ноги я попрямувала до моря. 

-- Ти на правду божевільна, -- кричав до мене Ден, ідучи за мною слідом.

-- Господи, невже навіть тут ти не можеш залишити мене у спокої? Навіщо ти ходиш за мною слідом? Я вже задихаюся поряд з тобою. Хіба ти мало мене сьогодні принизив? А може ти вигадав новий спосіб тортур для мене?

-- Зараз тут небезпечно. Ти можеш обгоріти на сонці, -- Ден проявляв фальшиву турботу наблизившись до мене максимально близько. 

-- А тобі яке діло. Я хочу,  щоб ти залишив мене одну. 

-- Не тут і не зараз. Негайно йди до будинку, -- наказує Ден.

-- Чому ти наказуєш мені? Я хочу відчути море й хоч трохи часу не бачити твого зарозумілого обличчя. Воно й так ввижається мені на кожному кроці. Йди собі до свого будинку, а мене залиш у спокої, -- я різко відскочила від Дена, щоб уникнути зайвих доторків.

-- Невже ти така зла лише тому, що я довів тебе до оргазму, але ти його так і не отримала? 

Від жари та слів Дена я ледь трималася на ногах, але вперто прямувала до моря. 

-- Котися до бісової матері. 

-- Ти граєш з вогнем,  мила. Ніколи раніше я не ковтав нахабство від протилежної статі. Не думай, що й тобі все сходитиме з рук. 

Раптом в голосі Дена прозвучали нові  досі  невідомі мені нотки. Глянувши на нього я побачила хмурий погляд який не обіцяв мені нічого хорошого. Та зрозуміти настрій негідника мені так і не вдалося.

-- Я вже вказала тобі шлях. Невже ти той кому потрібно повторювати двічі? 

-- Припиняй свою гру. Я прилетів сюди заради задоволення, а ти створюєш лише зайвий шум та клопіт. Мене це вже починає дратувати. 

-- Моя поведінка не прописана у твоїй угоді, а решту ти отримуєш, як і коли тобі заманеться, -- злилася я, зайшовши по коліно у море. 

-- Ідіотка! Невже ти не можеш бути нормальною?

-- Козел! Невже ти не можеш бути нормальним? -- я платила Денові його ж монетою.

В подальшу мить Ден схопив мене за талію і наче серферну дошку потягнув далі  у море.

-- Відпусти мене негайно, -- кричала я, брикаючись у його руках.

-- Кричи скільки хочеш, все-одно тебе ніхто не почує. О такій порі тільки божевільні можуть припхатися на пляж.

-- Що ти збираєшся робити? -- налякано запитала я Дена. 

-- Ти казала, що хочеш відчути море так от зараз ти його й відчуєш.

Ден ніс мене все далі й далі. Ми вже достатньо занурилися у воду  настільки достатньо,  що я почала боятися. 

-- Будь ласка, відпусти мене. Обіцяю ти навіть мене не помітиш. Я мовчатиму й не помічатиму тебе.

-- Я втомився, Анно. Може влаштуємо перемир'я, хоча б на сьогодні? Що скажеш?

 Я швидко кивнула йому, що згодна. Врешті решт Ден просто не залишив мені вибору. 

-- Значить ми домовились?

-- Так!

-- Ходи сюди вперта, віслючко, -- тепер Ден тримав мене на своїх руках. -- Можемо трохи разом поплавати якщо тобі цього хочеться. 

Голос Дена дещо змінився. Став м'якшим та ніжнішим. Він навіть дивився на мене з ... Здається сонце вже добряче нагріло мою голову якщо я починаю думати про ніжність Дена. 

-- Думаю буде краще якщо ми повернемося. 

-- Тобі настільки сильно огидна моя компанія? 

-- Я не люблю, коли мене змушують силою. 

-- Гаразд, ми домовились про перемир'я. Я відпускаю тебе. Насолодися досхочу морем й підемо відпочивати. 

Ден дотримав слова і відпустив мене. Я вільно трималася на воді лише іноді трохи балансувала та гребла руками. 

Я сподівалася Ден залишить мене, але він не відходив від мене ані на крок.

-- Ань, дивись не обгори. У нас сьогодні зустріч з моїми друзями. Я не хочу, щоб вони думали, що я смажив тебе на вогні.

-- Хіба тобі не байдуже, що вони подумають, -- запитала я, намагаючись впіймати хвилю.

-- Не байдуже! Ми й так доволі довго  не спілкувалися. Влад злився на мене і я його тепер чудово розумію. 

-- Значить ми їдемо до твоїх друзів. Якщо це дружні посиденьки, то навіщо тобі я? 

-- А це вже тебе не стосується. 

-- Я чомусь саме так і подумала.

Після купання у морі ми повернулися до будинку. Ден дотримав свого слова й більше не діймав мене  ні своєю присутністю, ні своїми словами та вчинками. Хоч би це не було перемир'я перед великим скандалом. Та якби сильно я не мріяла про спокій, не можу гарантувати, що спокійно буде завжди. З Деном це просто неможливо. Цей чоловік вулкан який періодично вибухає, правда про час та дату ніколи не повідомляє заздалегідь. Він обов'язково щось вигадає, щоб розізлити мене. 

Цей Власов просто нестерпний. Своїм уїдливим тоном та жахливими вчинками він будив в мені лише ненависть та бунтарський дух. 

Та  при тім я змогла спокійно прийняти душ, а потім задрімала наче немовля. Мені снився мій брат. Він просив у мене допомоги. Я плакала й шепотіла, що зроблю все, що він захоче. Та далі сон ставав дуже дивним. Обличчя брата зникало,  а натомість нього з'являлося обличчя Дена.