9

Глава 9

-- Я знала, що від тебе нічого хорошого не варто очікувати, але ти зумів перевершити усі мої сподівання, -- не втримавши емоцій я сказала Дену ті слова яких він заслуговує. 

Дорогою сюди я кілька разів намагалася здогадатися куди ми йдемо, та думка про секс-шоп навіть не приходила мені в голову. 

-- Заходь! Не соромся! Я упевнений тут ми знайдемо багато цікавих речей, які неодмінно застосуємо сьогодні ввечері у наших з тобою іграх. Усі відтінки гострого інтиму сьогодні для тебе, -- нахабно насміхався негідник. 

-- Ти таки не сповна розуму, Дене. Мені тут нічого робити, якщо хочеш йди сам, а я на тебе зачекаю біля входу, -- зітхнула я налякано. Рішучий погляд мерзотника був настільки непохитним, що я реально злякалася. -- Будь ласка, не змушуй мене. Не принижуй ще більше ніж вже принизив. 

-- Анно, секс це -- задоволення, яке сьогодні ти мені подаруєш. Я більше не хочу бачити у ліжку холодну статую, а приниження  це дещо інше і краще якщо мені ніколи не доведеться показувати тобі різницю. Ходімо кажу.

-- Ні! -- хитаю головою. -- Я не хочу туди заходити. Будь ласка, я прошу тебе, Дене. 

-- Я сказав заходь до середини, -- Ден штовхнув мене в спину, а коли я почала пручатися йому, схопив за руку й поволік за собою наче ляльку.

Господи, я зараз помру від сорому та найгірше випробування для моєї психіки чекало  мене попереду. 

Привітавшись з продавчинею, Ден сказав, що йому потрібне щось особливе, щось таке  що зможе розтопити кусок льоду. І цим куском льоду він вважає мене. Який сором!

Ден назвав мене сексуальною партнеркою на ніч. Від його слів я була готовою провалитися крізь землю. Я навіть не коханка, а просто дівчина на одну ніч, яку він нарік багажним метеликом. Сьогодні я вперше в житті пошкодувала про те, що вивчила англійську мову. 

Що ж він за людина така, що немає ні краплі сорому? В його очах стоїть арктичний холод. Жодні слова не можуть пробитися до його обледенілого серця. 

-- Дене, у тебе душа чорніша ніж земля, а у венах замість крові тече чорна смола. Не знаю чому ти так жорстоко поводишся зі мною, але я такого ставлення не заслуговую. 

-- Замовкни! Я вже тисячу разів пошкодував про те, що зв'язався з тобою. Від тебе ніякого толку. Ти ні на що не годишся, Анно. Ти не вмієш бути слухняною та вдячною, тому сьогодні я навчу тебе цим чеснотам. 

Я знала, що далі його вмовляти марно. Він зробить все так, як і планував. 

Я згорала від сорому та ненависті, коли продавчиня поклала переді мною іграшки для сексуальних забав. Я помру якщо Ден хоча б одну з них ... застосує до мене.

Я навіть в думках не могла повірити у те, що мене сьогодні чекає. Ден зібрався провчити багажного метелика й будь-яким способом отримати те що хоче.

-- У вас хороший вибір. Ми візьмемо ось це, це і це, -- тицьнув пальцем на не зовсім зрозумілі мені іграшки й витягнувши карту чекав поки йому запакують те соромітницьке барахло.

-- Сьогодні ти будеш моїм полуничним десертом, Анно. Мені набридло трахати кусок стерва. Я хочу відчуттів, які зносять дах. 

Моє серце шалено б'ється у грудях. Мене з'їдає страх і я нічого  не можу з собою вдіяти. Опустивши голову я починаю своїми гіркими слізьми вмивати підлогу у торговому центрі. 

Якщо Ден сьогодні застосує все, що купив я більше ніколи не зможу бути просто Анею. Не зможу вірити, посміхатися, ... любити. Я перестану себе поважати.

Не підіймаючи голови я просто йшла за Деном наче на каторгу. А у нього настрій значно покращився. Мабуть, вже уявляє, як знущатиметься наді мною. 

-- Спекотно стає. Вип'ємо чогось прохолодного? -- озирнувшись на мене, запитав Ден.

-- Як скажеш, так і буде. Я тут нічого не вирішую. Ти показав мені, що в наш час й досі процвітає рабство, -- приречено відповіла я.

-- Слухай, Анно, щоб спілкуватися з тобою потрібне ангельське терпіння. Ти взагалі нормально вести бесіду вмієш?

-- Вмію, але не з тобою. У нас немає тем для нормальних розмов. Ти наказуєш, я виконую, а обговорювати, як саме ти принижуватимеш мене мені не хочеться. 

Ми розмістилися в маленькому кафе на самому березі моря. Легкий вітерець гойдав хвилями. Як же тут прекрасно, -- подумала я, й заплющила очі, щоб не псувати враження.

-- Я буду лимонад. А ти? 

-- Я теж, якщо тут можна розплатитися картою, -- відповіла я з кам'яним обличчям. 

--  Що у тебе за характер такий? Аню, не сміши мене. 

-- Навіть не збиралася. Чесно кажучи мені зараз не до сміху. 

Ден замовив два лимонади. Він навіть чути нічого не хотів, щоб я розплатилася окремо, тому довго не думаючи я витягнула з сумочки гаманець й взявши сто гривень протягнула їх Денові.

-- Бери, бо інакше я не питиму лимонад. 

-- Мені знову не смішно. Забери свої гроші. Якого чорта ти не хочеш бути милою зі мною? -- Ден схопив мене за зап'ястя. -- Ти все одно не зможеш мене переконати, що відрізняєшся від загалу  продажних та хтивих сучок. 

Ці слова були останньою краплею.  Мої очі спалахнули люттю.

-- Думай про мене все, що хочеш, Дене, -- прошипіла  йому у відповідь. -- Мені все одно. Я зовсім не маю наміру намагатися оббілити себе чи усіх жінок планети у твоїх очах. Ти той,  хто самим огидним способом змусив мене віддати тобі своє тіло на повне розпорядження, то ж хоч на мить задумайся чи маєш ти право когось судити якщо сам топишся у власних гріхах. Я вільна людина, і душа моя нікому без моєї згоди належати не буде. Я не належу тобі, як річ і навіть не як жінка. Мені не потрібні твої подачки і гроші твої мені теж не потрібні. Я вмію комфортно жити на те що заробляю сама, -- вирвавши руку я встала й пішла геть.

Збоку це може виглядати смішно. Мені все-одно йти нікуди, але терпіти зухвалу поведінку Дена я більше не могла ані секунди. 

Мені не було куди йти тож довелося зупинитися біля Денового автомобіля. Рано чи пізно він все одно прийде сюди. І я не помилилася, через хвилин двадцять після нашої перепалки він таки підійшов до свого авто, вдаючи, що мене не бачить поряд. Ден навіть словом не обмовився через те, що між нами сталося.