7

Глава 7

Значить Кіпр, -- думала я, сидячи в  широкому шкіряному кріслі в салоні бізнес класу. На моїх колінах так і невідкритою лежала  книга, яку я купила перед відльотом. 

Кілька разів я намагалася розпочати її читати, але так і не змогла постійно відволікаючись думками про те, що на мене чекатиме найближчі десять днів.  Сподіваюся у мене буде час, коли я зможу належати собі. Якби не згадувати причину через яку я лечу до райського острова, то таку відпустку можна вважати подарунком долі. 

Поруч зі мною  сидить Ден Власов,  який щось переглядає у своєму телефоні  й поки не сказав мені жодного слова. 

Він взагалі не звертав на мене уваги відколи ми сіли у літак. Можливо так навіть краще. 

 У цілому мені  потрібно запастися терпінням на ці дні. Ден й справді вважає мене своєю іграшкою. А ще я зрозуміла, що пояснювати йому що-не будь немає жодного сенсу. Він думає, що живе у світі який крутиться лише навколо нього.  Ох, що ж мене чекає на цьому "відпочинку" лише Богу відомо і тому хто сидить поряд. Давно у мене не було так гидко на душі. Почуваюся полонянкою, бо свого паспорта назад я так і не отримала. 

У мене з собою навіть багажу немає. Тепер доведеться купувати новий одяг. Добре, що хоч гроші з собою прихопила. Правда вони були призначені зовсім для інших цілей. 

-- Ласкаво прошу до місця райської насолоди, -- вичавив з себе Ден кілька слів за весь час польоту. 

В аеропорті нас чекав водій та авто, яке Ден схоже орендував на час своєї відпустки.  Сівши на переднє пасажирське сидіння я чемно чекала моменту, коли зможу з ним поговорити. 

-- Дене, у мене до тебе буде одне невеличке прохання, -- сказала я, коли ми удвох виїхали з аеропорту Ларнаки. 

-- Невже ти збираєшся щось у мене попросити? -- здивовано запитав Ден. 

-- Ммм, ... і так,  і ні ... Мені потрібно дещо купити. Ти б не міг зупинитися біля торгового центру, -- ніяково попросила я. 

-- Я втомився як собака,  а тобі тільки шопінг в голові. Невже не можна трохи зачекати і я куплю тобі все що захочеш, -- буркнув Власов. 

-- Мені від тебе нічого не потрібно. Я попросила тебе про послугу лише тому, що у мене навіть змінного одягу немає. 

-- А навіщо він тобі, той одяг. Ти забула, що ти моя  секс-рабиня? Ходитимеш голою,  -- зловтішався Ден, блиснувши у мій бік голодними очима. 

Ну звісно! Хіба секс-рабиням дозволено прикривати своє тіло. Їхнім основним завданням є лише розсування ніг за бажанням свого повелителя. Та про це мені не хотілося думати, як і про те, що мене чекає у найближчі кілька годин. 

Приблизно через годину машина в'їхала в довгі ковані  ворота й зупинилася перед справжньою віллою. Нічого собі канікули!

 Вийшовши з авто я відчула запах моря. Значить воно зовсім близько. А ще у повітрі витав солодкий запах квітів. Здається це пахнуть олеандри. 

Ден пішов до будинку і мені нічого не залишилося, як йти за ним слідом. Він відчинив двері й ми опинилися в просторій кімнаті. Хоч на дворі спека, але тут доволі прохолодно, значить хтось заздалегідь ввімкнув кондиціонер. 

-- Їжу нам привозитимуть двічі на день. Твоя кімната навпроти моєї. Все що я зараз хочу -- це порцію сексу і кілька годин тихого сну. 

Як же легко йому вдається опустити на дно моє почуття гідності. Та якщо бути чесною з собою, то моя гідність з дна не підіймається вже другий день. Попереду ще цілих десять ночей, і мені потрібно з цим змиритися, а потім, коли я повернуся додому, то обов'язково змушу себе забути пережиті приниження. 

Та хай що завгодно зі мною робить, я лежатиму колодою і чекатиму, коли можна буде змити з себе сліди ганьби. Я не відповідатиму на його дотики чи поцілунки. Я залишуся байдужою до  всіх його спроб розбудити в мені бажання. Лише так я покажу йому, що  маю почуття власної гідності. Я не сплю з першим ліпшим ідіотом! В моїй  холодності до Дена  й полягатиме моя помста!

-- Я знаю чому я тут, тому не будемо зволікати. Твоя порція сексу перед тобою. Бери й ми покінчимо з цим. 

Ден уважно свердлив мене поглядом в якому я так і не змогла розібратися. 

-- Чудово! Люблю, коли не потрібно двічі повторювати. За мною! Негайно! -- командним тоном, наказав мій мучитель.

У спальні Дена я звернула свою увагу лише на величезне ліжко. Воно здавалося мені гігантським. 

-- Ну що ж, лялечко без думок та почуттів ... роздягайся. Лягай на ліжко і якомога ширше розсунь ноги. 

Схоже Ден також вирішив не зволікати й покористуватися своєю іграшкою досхочу.  

Хоч час для мене зупинився та я теж хотіла покінчити з цим божевіллям якомога швидше. Серце шалено колотило у грудях. Ледь тримаючись на ногах я роздягнулася й підійшла до Дена.

Соромно, але мабуть, в таких ситуаціях так і має бути. Не зводячи з мене погляду Ден торкнувся мого волосся. Одна за одною він почав витягувати шпильки, аж поки воно хвилею не розсипалося по моїх плечах. 

Ден повільно обхопив рукою мою  потилицю та притулив до себе. Я не стала чинити опір й слухняно дозволила йому торкнутися губами моїх губ. Я все йому дозволяла, але так і має бути! Головне знайти в собі сили дочекатися кінця.

-- Ти, що не хочеш отримати задоволення?  Чи ти фригідна? -- здивовано запитав Ден, коли моє тіло не відкликнулося на його доторки та поцілунки. Хіба йому не байдуже, що я відчуваю? 

-- Мої бажання не важливі. Я ж твоя іграшка. То ж турбуйся про власне задоволення, -- холодно промовила я, продовжуючи вдавати камяну статую. 

-- Не нарікай на мене. Ти сама цього захотіла, -- рикнув Ден і одним махом повалив мене на ліжко. 

Більше не було фальшивих ласк та поцілунків. Втративши над собою контроль Ден просто розвів мої ноги й увірвався до мого лона. Відвернувши у бік голову я просто чекала, коли це все закінчиться. Поки він мав моє тіло я уявляла море, захід сонця й прислухалася до шуму за вікном. Та все що завгодно, щоб бути якнайдалі від того, що відбувається. 

Після кількох різких поштовхів Ден з риком виплеснув своє сім'я мені на живіт.