5

Глава 5

Цей негідник таки дотримався слова й привіз мене додому. Навіть піднявся до моєї квартири й зажадав віддати йому закордонний паспорт, попередньо уточнивши, що це за для нашої поїздки. Як благородно, що аж нудить. Відпочинку йому закортіло, тільки мене забув запитати чи хочу я їхати з ним та відпочивати у його компанії. 

Тепер він знає де я живу, забрав мою невинність і має законне право використовувати мене наступні десять днів, як йому заманеться. Та найгірше у цій ситуації те, що я дала на це згоду. Звісно не просто так, а заради Ілони, але навіть від цього я не почуваюся краще. 

Мені так само гидко. Я почуваюся використаною ганчіркою якою витерли брудну підлогу. 

Ілона!!! ...  Потрібно негайно їй зателефонувати та дізнатися чи з нею все добре. Чи вона вдома? Чи не обманув мене Ден? Витягнувши з сумочки телефон я поспіхом набрала подругу. Після довгих гудків  таки дочекалася її <<алло>>. 

-- Ілоно, де ти? З тобою все гаразд? Ті негідники не заподіяли тобі зла? -- злякано сипала я запитаннями до подруги. 

-- Аню, я думала це кінець. Я готувалася до найгіршого сценарію, але в останню мить ті покидьки зупинилися. Вони казали мені жахливі речі, торкалися мене ... всюди ...

Голос Ілони тремтів. Навіть через телефон я відчуваю, як сильно вона схвильована та налякана. Страшно уявити через що їй довелося пройти. 

-- Заспокойся, люба. Вже все позаду. Ти в безпеці. І я наче теж. 

-- Аню, вони сказали, що ти тепер належиш Денові. Що саме ти врятувала мене. Але як? Що ти зробила?

-- Цей негідник Ден зажадав зі мною розважитися. Тепер я належу йому, але лише на десять днів. Це чудовисько змушувало мене дивитися на те,  як тебе мацали ті покидьки. Це було неприємно. Я боялася за тебе. 

-- Значить це завдяки тобі вони зупинилися!? Ти мене врятувала, Аню. І, що цей негідник зажадав за мене? 

-- Я маю розважати його цілих десять днів. Він змушує мене летіти з ним на відпочинок й спати з ним, коли він цього захоче. Тепер я його іграшка, Ілоно. 

-- Ні! Я не можу цього допустити. Ти не повинна жертвувати собою заради мене. Аню, треба щось вигадати, ... знайти вихід. 

--  Думаєш все так просто. Ілоно, я підписала угоду. 

-- Начхати! Бери відпустку і їдь до мами. Думаю за місяць ця сволота знайде собі іншу іграшку, ту яка добровільно погодиться бути з ним. Все вляжеться і ти повернешся. 

-- Думаєш це реально? 

-- Упевнена! У тебе є трохи часу і ти повинна ним скористатися. Збери кілька необхідних речей і їдь звідси. Через роботу не турбуйся я піду й поясню,  що твоя мама захворіла й вночі ти була змушена поїхати до неї. В крайньому разі  напишу заяву від твого імені на відпустку за сімейними обставинами. 

-- Я не знаю. А, що якщо Ден мене знайде? Він жорстокий та цинічний і я боюся його. 

-- Аню, це твій шанс на порятунок. Іншого не буде. 

-- Ти права, Ілоно. Я маю спробувати видертися з лап цього божевільного. І те, що ти пропонуєш мій реальний шанс на визволення з сексуального рабства. Дякую,  подруго. 

-- Це я тобі вдячна. Ти врятувала мене і я цього ніколи не забуду. Тепер моя черга.

-- А що якщо він прийде до тебе?

-- Йому потрібна ти. Якби він хотів мене, то повір ми б помінялися ролями.

-- Я подзвоню тобі, коли приїду. 

-- З нетерпінням чекатиму твого дзвінка. Будь пильною, обережною і бережи себе. Не думаю, що він тебе шукатиме, але обережність не завадить. 

Закінчивши розмову з Ілоною я почала хаотично бігати по квартирі. Я настільки розгубилася, що не розуміла за що мені хапатися. Та одне я знала точно, щоб не стати підстилкою я маю втікати просто зараз. 

Приготувавши собі чистий одяг я побігла в душ. Хотілося як найшвидше  змити зі шкіри його запах. Шум води таки трохи мене розслабив. Шкодувати чи жаліти себе немає сенсу. Просто потрібно жити не оглядаючись назад.

 Відполірувавши губкою свою шкіру я ледь змогла притулити до тіла рушник. Було відчуття наче я обгоріла на сонці. Та зволікати немає часу. На дворі пізня  ніч, а ранок не за горами. Тож поки цей Ден зрозуміє, що я втекла, я маю бути далеко за містом. Там де він не зможе мене знайти. 

Швидко одягнувши джинси, футболку й светр я зібрала у пучок волосся. До сумки поклала документи та зарядний пристрій для телефона. Вимкнувши світло я навшпиньки вийшла з квартири. Пройшовши дві вулиці я так і не змогла позбавитися відчуття, що за мною хтось іде слідом. Не дуркуй, Аню, -- наказала я собі тихо й витягнувши з сумки телефон, зібралася викликати таксі, як раптом поруч зі мною ніби за велінням чарівної палички зупинився автомобіль з яскравим написом ТАХІ.

-- Доброї ночі. Таксі не потрібне?

-- І вам доброї ночі. Потрібне! Я саме збиралася викликати. До вокзалу довезете?

-- Так  звісно. Без проблем! -- усміхнувся чоловік й вийшовши з авто відкрив для мене задні дверцята. Та щойно я сіла на сидіння, як спрацював центральний замок і лише тоді я зрозуміла, що в автомобілі крім нас двох є ще хтось третій, але поки роздивитися його обличчя я не можу та липкий страх уже закрався мені в серце. Мабуть,  воно швидше за мене здогадалося, що на мене чекає далі.

Серце пропускає кілька ударів, а далі взагалі забуває як битися у грудях. Шкіра  на тілі стає гусячою, вкрившись сиротами. Мені нестерпно хочеться себе обійняти, а ще краще стати непомітною комашкою. 

Голос який я чую до болю  знайомий, але я не хочу, щоб він належав тому про кого я зараз думаю. 

-- Ну й куди ти зібралася ...? Навіть не знаю, як мені тепер тебе називати: брехлива сука чи просто наскрізь фальшива псина? Тобі як більше подобається? Кажи, не соромся,  -- зневажливо запитав мене чоловік, дивлячись на мене з гримасою огиди та призирства. А ще крізь темний морок ночі я помітила в його очах велетенську лють.  Не трудно здогадатися хто саме  став причиною його гніву.

Навіть крізь нічну темряву я бачила, що поруч зі мною у ТАХІ сидить той самий Ден від якого я збиралася втекти світ за очі. З натугою я так і не змогла проковтнути грудку, яка застрягла у моєму горлі. З  хвилюванням впоратися теж не вдалося. Я нічого про нього не знаю, але відчуваю, що боятися його варто. Гнів у його очах замість тисячі слів.